Читати книгу - "Срібне яблуко, Анна Авілова"

— Ти так дбаєш про моє здоров'я, але при цьому дошкуляєш мені розмовами.

Джейн замовкла і більше не думала заводити бесіду. Але в душі в неї переверталася ціла гама почуттів – від приємних за те, що він захистить її перед Верховною Радою, до сумних, пов'язаних із його холодом до “людей зеленої води”.

Недалеко від Великих Садів їх нагнав слуга короля:

— Ваша Величність, який я щасливий, що ви знову з нами. Стільки справ чекають вашого дозволу, ми справлялися, як могли, але без вас усе розвалюється. Ми вже все підготували до весілля, але не знали, чи ви встигнете на нього, адже свято через два дні.

За зникненням Фелікса, Джейн зовсім забула про його прийдешнє весілля, навіть погляд не кидала у бік вінчального намету. Те, що в її душі перед цим перевернулося, тепер з оглушливим брязкотом звалилося на невідоме дно її грудей. Здавалося, з його появою світ заграв чудовими фарбами й всі проблеми всесвіту перестали існувати, але ось воно – його весілля, яке дало Джейн ляпаса і втекло в далечінь, весело регочучи.

Фелікс запевнив слугу, що вони все встигнуть і він візьметься за справи якнайшвидше. І весіллю, звичайно ж, теж бути. Слуга втік у Великі Сади з терміновою новиною про повернення короля, а тим часом саме село вже замаячило вдалині. Джейн здавалося, що ці метри шляху до воріт селища, останнє, що залишилося між нею і Феліксом. Він одружиться з Касандрою, а мешканців сірого будинку вже не випустять, бо тепер "це неважливо". Більше ні в чому не буде сенсу. І в цьому коханні теж не буде сенсу.

У лівому оці Джейн народилася величезна зрадлива сльоза, яка так і норовила впасти й стати поміченою Феліксом. Але їй так і не вдалось це зробити. Пролунало нестерпне виття. Погляди Фелікса та Джейн зустрілися, і хоч вона чула сирену лише одного разу, вона відчула всю тривогу та небезпеку, яку ніс у собі цей звук.

- Просто неймовірно, - глухо сказав Фелікс, втомлено потерши очі.

— Може, це знову людина, як я?

— Не думаю, що нам так пощастило.

Він зупинився і з гіркотою дивився на село вдалині. Джейн не знала, що робити, і не знала, чому король нічого не робить.

— Я не зможу зупинити його. Чим би воно не було. Я все життя уникав помилки свого батька і що зрештою… — на його обличчі промайнула усмішка.

Вона вже бачила її двічі, але зараз вона походила більше не на слизьку змію, а на приречену похмуру усмішку.

— Ми допоможемо вам, усі мешканці допоможуть. Головне – встигнути попередити всіх. Щоб ніхто не ховався, а вийшов та боровся.

Він невпевнено кивнув, і вони побігли до воріт Великих Садів. Раптом до звуку сирени додався страшний тупіт, ніби табун диких коней мчав десь неподалік. За горбом з'явилася невідома смуга туману, яка наближалася і, нарешті, перетворилася на череду якихось істот, вони бігли на задніх ногах, наче люди, але явно були тваринами. Мохнаті, на кшталт вовків з довгими кінцівками. Їх було багато, дуже багато.

Джейн на секунду заплющила очі та уявила, як вони пронесуться повз, наче отара безпечних овець. Але чим ближче вони були, тим виразніше вона чула їхнє гарчання та клацання зубів. Вони не були ні травоїдними, ні невинними. Жах охопив її з голови до ніг. Яким же дурним їй здалося все те, від чого вона щойно засмучувалася. Як їй хотілося в цю хвилину побачити весілля Фелікса, як хотілося... А замок на дверях сірого будинку... Вона б повісила ще три на всі вікна, аби ці тварюки не дісталися його мешканців. Нестерпне виття сирени злилося разом з моторошним тупотом, перетворившись на звуки справжнього апокаліпсиса.

Прямо на очах у дівчини та короля частина тварин увірвалася у ворота Великих Садів. Фелікс кинув на Джейн до болю приречений погляд і побіг до села. З його рук вилітали сині іскри, які збивали невідомих тварин на його шляху. Джейн так хотілося вірити, що він зможе, що він усіх урятує. Вона побігла за ним, їй так хотілося плакати, але це був той випадок, коли сльози нічого не вирішать. Вона не знала, що вона, тендітна дівчина, зараз робитиме, але розуміла, що в неї немає іншого виходу. Усі мешканці Айронвуда не мають іншого виходу. Їй стало так страшно, що вона більше ніколи не побачить Фелікса, адже вона тільки його знайшла, вона ж у самому житті тільки його знайшла. Вона злякалася, що взагалі більше нікого не побачить, якщо одна з цих тварин наздожене її саму.

Страх наповнив її до країв. Інших емоцій більше не залишилося і здавалося, що вони більше ніколи не повернуться. Зрештою, вона опинилася в самому селі. Там панувало справжнє пекло. Люди не встигли сховатися, мало того, що істот було багато, та вони ще й з'явилися миттєво. Джейн у паніці схопила вили з храму, що вже валялися на землі й стояла з ними наче вкопана. Її серце так шалено калатало, що вона на мить злякалася, що помре від інфаркту просто тут на місці, обіймаючи вили. Вона завжди була такою боягузкою. Батьки завжди сміялися, говорили що слово "боюся" її улюблене. І ось вона стоїть з вилами проти цілої череди невідомих тварин.

Серед цілої какофонії людських криків, оголивши зуби та стікаючи слиною, перед нею постала одна з тварюк. Джейн розмахнулася і щосили вдарила вилами у волохаті груди створіння. Істота заволала і впала на землю. Дивно, але ці звірі були якимись тендітними, ніби сплетені з тонких сухожиль і наче зовсім не мали скелет. Це додало Джейн оптимізму - їх можна вбити навіть не маючи великих сил. Вона побачила, як двоє чоловіків так само здолали ще кількох тварин. Їй навіть вдалося трохи заспокоїтися, адже вона змогла вбити одного з них без найменшого зусилля. Та на превеликий жаль дівчина дуже швидко зрозуміла, що більшість жителів села навіть не намагалися боротися. Тварюки просто вгризалися їм у шиї та кидали бездиханними та нерухомими. На це неможливо було дивитися, хотілося заплющити очі й тікати. Але це видовище панувало всюди.