read-books.club » Сучасна проза » Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу 📚 - Українською

Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

116
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Повість про Ґендзі. Книга 2" автора Мурасакі Сікібу. Жанр книги: Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 111 112 113 ... 118
Перейти на сторінку:
я справді опинився поза світом, в якому ми живемо. Останнім часом я часто згадую покійного Ґон-дайнаґона[23]. Тепер, коли його немає з нами, будь-які особисті зустрічі й церемонії немов втратили колишній блиск. Ніде правди діти, він був незамінним співрозмовником. Ніхто не вмів так добре, як він, розрізняти природні барви навколишнього світу й пташині голоси». Перебираючи струни кото, Ґендзі так розчулився, що невдовзі його рукава змокріли. Він здогадувався, що принцеса за завісою чує його слова, але ж і в Імператорському палаці у такому випадку згадують добрим словом покійного.

«Присвятімо сьогоднішній бенкет до самого ранку цвіркунам-дзвіночкам!» — запропонував Ґендзі. Коли чаша з вином двічі обійшла присутніх, надійшов лист від колишнього імператора Рейдзея про те, що Садайбен[24] і Сікібу-но тайфу, розчаровані скасуванням у палаці святкування появи повного місяця, приїхали до нього в супроводі блискучих молодих придворних, які повідомили, що Юґірі з приятелями перебувають зараз у садибі на Шостій лінії.

«В оселі самотній,

Далеко від

Піднебесного палацу,

Так само, як і колись,

Осінній місяць сяє.

То чому б і до мене вам не завітати?..» — написав він.

«Як прикро, що імператор Рейдзей змушений був сам нагадувати про мою неувагу до нього тепер, коли вже ніщо, здавалось, не заважало мені відвідувати його, а сам імператор почувався таким самотнім», — подумав Ґендзі й став збиратися.

«Хоч місяць

Яскраво сяє, як колись

У піднебесному палаці,

Та навколо мене

Осінь вже не така», —

відповів він.

Нічим особливим ця пісня не вирізнялася, просто Ґендзі написав перше, що спало йому на думку про минуле й сучасне. Гінця почастували вином і щедро обдарували.

Карети вишикувалися в ряд згідно з рангом їхніх господарів, стрепенувся передовий ескорт — і вмить у садибі на Шостій лінії скінчився музичний вечір і нікого не залишилося. У свою карету Ґендзі запросив принца Хьобукьо, вслід за ними їхали всі інші: Удайсьо[25], Саемон-но камі, То-но сайсьо. Оскільки їхати до імператора Судзаку в носі не годилося, то всі гості натягли на себе нижнє вбрання з довгим шлейфом. У той час, коли місяць піднімався щораз вище, молодь, милуючись нічним небом, тихенько награвала на флейтах. Ось так, без особливого галасу, процесія рухалася до палацу Рейдзея. В урочистому випадку зустріч відбувалася б з дотриманням нудних церемоній, а от цього разу Ґендзі приїхав просто, як тоді, коли був звичайним підданим. Схвильований несподіваним приїздом, Імператор радісно привітав його. З плином років його схожість з Ґендзі ставала щораз виразнішою. У розквіті сил відійшовши з власної охоти від державних справ, він насолоджувався спокійним життям, яке не могло не зворушувати будь-яку людину. Того вечора гості склали чимало пісень і китайських віршів, прекрасних за формою і глибоких за змістом. Але, як завжди, я не вдаватимусь у подробиці, бо й сама всього не знаю. На світанку, обмінявшись на прощання віршами, гості роз’їхалися.

А Ґендзі пройшов у покої Акіконому, дружини імператора Рейдзея. «Здавалося б, тепер, коли ви живете спокійно, я міг би частіше вас відвідувати, — сказав він, — щоб поговорити про минуле, згадати про дрібниці, які ніколи не забуваються, але моє теперішнє невизначене становище[26] стало цьому на перешкоді. Люди, набагато молодші за мене, один за одним залишають мене, а я, нарікаючи на зрадливу мінливість цього світу, лише мрію оселитися десь далеко від мирської суєти, однак не можу залишити своїх близьких без надійної опори. Як я вже просив, не залишайте і ви їх без незмінної турботи».

Як завжди, молода й поважна, імператриця Акіконому відповіла: «На жаль, тепер ми бачимося навіть рідше, ніж тоді, коли я перебувала за стінами Імператорського палацу. Правду кажучи, мені також став осоружним цей світ, від якого вже багато хто назавжди відвернувся. Але, звикнувши у всьому радитися з вами, я не можу зважитися на те, що в душі задумала».

«Так, це правда, бо, живучи в палаці, ви могли хоча б ненадовго повертатися до рідного дому, чого я завжди чекав з великим нетерпінням. А хіба тепер ви можете виїжджати зі свого дому, коли вам заманеться? На жаль, світ такий мінливий, що остаточно порвати з ним може лише та людина, яка повністю збагнула його марноту. Ба більше, людина, навіть готова до того, щоб відректися від світу, часто виявляється прив’язаною до нього численними путами. Але звідки взялися у вас такі думки? Якщо ви за прикладом інших пострижетеся в монахині, люди витлумачать криво причину такого вашого вчинку. О ні, вам не треба цього робити!» — радив Ґендзі.

«О, він так і не зрозумів мене...» — з гіркотою подумала імператриця Акіконому. Серед якого диму блукала душа її нещасної матері? Ґендзі старанно приховував, що після смерті вона з’являлася у світі, немов злий дух, і чутка про це, напевне, дійшла до її дочки, адже від людей ніщо не сховається. Така новина настільки засмутила її, що світ став для неї ще осоружнішим. Вона хотіла знати, про що говорив дух її матері, який мав вигляд, але прямо запитати про це Ґендзі не могла.

«Я десь чула, що душа покійної матері страждає від тяжких гріхів, але не маю доказів про це, а лише здогадуюся. Спочатку, прибита власним горем, я не задумувалася над її муками, але з часом зрозуміла, що мушу за порадою надійного наставника сама щось зробити, щоб врятувати її з того полум’я», — сказала вона нарешті, натякнувши, що має намір стати монахинею.

«Її можна зрозуміти», — подумав Ґендзі співчутливо. «Хоча, як відомо, жодній людині не вдасться уникнути того вогню, але вона ніяк не може розлучитися з цим недовговічним, як ранкова роса, життям, — відповів він. — Кажуть, що святий Мокурен, один з десяти учнів Будди, з його допомогою врятував свою матір, яка потрапила у світ голодних духів, але я сумніваюсь, що вам також удасться це зробити за його прикладом для своєї матері. Бо, навіть скинувши коштовні прикраси зі своєї голови й ставши монахинею, ви все ще відчуватимете свою прив’язаність до цього світу. Раджу вам від свого наміру не відмовлятися, але вже зараз робити щось для того, щоб розвіяти ті страшні клуби диму навколо її душі. Правду кажучи, я і сам думав про це, але досі ні вдень, ні вночі не маю спокою, а лише тішу себе крихкою надією, що коли-небудь завдяки молитвам подбаю і про її порятунок». Ось так, нарікаючи на зрадливу мінливість цього світу, вони зізнавалися одне одному, що хотіли б зректися його, але ще не могли цього зробити.

Вранці у столиці вже було відомо, що вчора ввечері в палац Рейдзея таємно прибув Ґендзі, господар садиби на Шостій лінії. І от тоді численні вельможі поїхали туди, щоб супроводжувати його під час повернення додому. Він був задоволений тим, що виховав дочку, ньоґо Акасі, яка стала матір’ю наступного принца-спадкоємця, і що Юґірі, як ніхто, посів високе становище у світі, але найбільшу прихильність відчував до колишнього імператора Рейдзея, який заради того, щоб частіше зустрічатися з Ґендзі, так рано відрікся від престолу.

Імператриця Акіконому, дружина імператора Рейдзея,

1 ... 111 112 113 ... 118
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"