Читати книгу - "Повість про Ґендзі. Книга 2, Мурасакі Сікібу"

«Хоча заприсяглися ми

На лотосі одному

Разом жити, та сумно

Зараз, неначе краплями роси,

На його листі залишатися...»

На тому ж таки віялі принцеса написала відповідь:

«Так, поклялися ми,

Що будемо на лотосі одному

Нерозлучно жити,

Та сумніваюсь я, що саме цього

Ваше серце прагне...»

«Ну, навіщо так зневажати мої слова?..» — насилу усміхнувся Ґендзі, як видно ображений її словами.

Того дня у садибі на Шостій лінії, як і належить, зібралися численні принци крові. Жінки, що жили в садибі, перевершуючи щедрістю одна одну, прислали безліч пожертв. Вбрання для семи монахів — виконавців освячення молитовні — й відповідні винагороди для них приготувала пані Мурасакі. Одяг з візерунчастого шовку і навіть шви на їхніх рясах викликали в обізнаних людей похвалу своєю незрівнянною досконалістю. Але чи варто надто довго затримуватись на цих подробицях?..

Монах-розпорядник, урочисто пояснивши суть сьогоднішнього освячення молитовні принцеси, оголосив її прагнення у розквіті молодості відректися від суєтного світу й пов’язати свою долю з вченням Будди, викладеним у сутрі Лотоса, з такою красномовністю та мудрістю, що дехто з присутніх аж заплакав. Хоча Ґендзі мав намір обійтися без розголосу, але як тільки чутка про те, що в садибі на Шостій лінії готуються до освячення молитовні, дійшла до Імператорського палацу, а також до імператора-монаха Судзаку в гірському монастирі, звідти відразу прислали своїх гінців. Їхніх пожертв було стільки, що в покоях раптом стало тісно. Таким чином, як завжди, скромна за задумом Ґендзі церемонія в садибі на Шостій лінії того дня перетворилася на пишну урочистість, супроводжувану такою щедрістю, що увечері монахи, повернувшись у свій храм з дарами, не знали, де їх розмістити.

Тепер, коли Третя принцеса стала монахинею, з жалю до неї Ґендзі приділяв їй ще більше уваги. Хоча імператор-монах Судзаку радив, щоб його дочка заради пристойності оселилася в спадковому домі на Третій лінії, проте Ґендзі заперечував: «Я не матиму спокою, якщо вона буде далеко від мене. Я хотів би турбуватися про неї щодня, чути з її уст і задовольняти всі її потреби. Хоча я не знаю, як довго триватиме моє життя, але, поки живу, не хотів би втратити цієї розради». Проте він усе ж велів довести до ладу будинок на Третій лінії, а урожай з угідь, маєтків та пасовищ принцеси складати у тамтешні комори. Крім того, Ґендзі наказав прибудувати там додаткові комори, куди перевіз і залишив під надійною охороною численні скарби, успадковані принцесою від імператора-монаха. Він також особисто подбав про забезпечення всім необхідним як саму принцесу, так і її численну челядь. Восени за його вказівкою з частини саду від західного переходу до східної огорожі зробили леваду з польовими квітами й дикими травами, а в приміщенні принцеси поставили полички із посудом для священної води та іншим начинням. Оздоблення покоїв було, як і годиться, вельми скромним, але надзвичайно вишуканим. Багато служниць, не бажаючи розлучатися з господинею, також постриглися в монахині. Серед них були не тільки літні жінки, такі як годувальниця, а й молоді, в самому розквіті років, передусім ті, які, на думку Ґендзі, були готові жити так до кінця своїх днів. Бажаючих пристати на службу було багато, але Ґендзі відмовляв їм, пояснюючи: «Про це не може бути й мови. Бо якщо одна з вас пострижеться в монахині, піддавшись випадковому пориву, то лише кине тінь на всіх інших». Тож врешті-решт лише десять жінок залишилися прислужувати принцесі як монахині.

Ґендзі велів на леваду перед будинком випустити цвіркунів і цикад і часто надвечір, коли вітер приносив прохолоду, приходив у покої принцеси начебто для того, щоб насолодитися їхнім сюрчанням, а тим часом у розмові з нею скаржився, що не може змиритися з її постригом у монахині, часто обурюючи її недоречними тепер спокусами. В очах сторонньої людини ніби нічого не змінилося у ставленні Ґендзі до принцеси, але сама вона відчувала, що образи через її провину він не забув, хоча зовні цього не показував. І саме з цієї причини вона вирішила стати монахинею. Хоча, віддалившись таким чином від нього, принцеса відчула певне полегшення, але він настільки докучав їй своїм безперервним звіренням почуттів, що вона була готова переселитися хоч би й у глушину, але не могла на це зважитися.

Увечері на п’ятнадцятий день восьмого місяця, коли повний місяць ще не виплив на небо, принцеса-монахиня сиділа перед вівтарем і, милуючись садом, читала молитву. Дві чи три молоді монахині принесли до Будди квіти й, постукуючи глечиком об священний посуд, наливали в нього воду. Було щось навдивовижу зворушливе в їхніх діях, таких незвичних для нашого суєтного світу. І саме тоді прийшов Ґендзі. «Сьогоднішній вечір увесь наповнений різноманітними голосами», — сказав він і почав тихо й урочисто проказувати слова з сутри будди Аміда. У повітрі серед багатоголосого комашиного хору найяскравіше звучав цвіркун-дзвіночок — судзумусі. «Важко сказати, в якої з осінніх комах найгарніший голос, — провадив далі Ґендзі, — наприклад, Імператриці-дружині[21] більше подобалися соснові цвіркуни — мацумусі. А тому одного разу вона послала гінців у далекі луки наловити їх для свого саду. Та всі зусилля були марні, бо зараз їх у саду майже не чути. Усупереч своїй назві — мацумусі[22] — вони, очевидно, не живуть довго. І співають вони на повний голос подалі від людей — в горах або в далеких соснових борах, де ніхто їх не почує. А от цвіркун-дзвіночок сюрчить будь-де так приємно і дзвінко, що слухати його хочеться безперервно».

«Хоч здавна добре знаю я,

Що осінь завжди сумовита,

Та її забути

Не дає своїм сюрчанням

Цвіркун-дзвіночок у саду, —

тихенько вимовила принцеса, така благородна й приваблива у цю мить.

«Та що ви таке кажете? Слів таких я від вас не сподівався... — відповів Ґендзі. —

Цвіркун-дзвіночок

Все ще лунає дзвінко,

Хоча й готовий був

Покинути назавжди

Свій у траві притулок...»

Попросивши принести китайське кото, він заграв щось невимовно прекрасне, і принцеса, забувши про пацьорки, заворожено слухала.

Коли нарешті місяць виплив з-за гір і своїм яскравим сяйвом прикрасив усе навколо, Ґендзі, поглядаючи на небо, роздумував над тим, наскільки все мінливе в цьому світі, а його кото звучало як ніколи зворушливо й сумно.

Здогадавшись, що в таку ніч у садибі на Шостій лінії відбудеться музичний концерт, приїхав принц Хьобукьо. Водночас прибув і Юґірі з кількома придворними високого рангу. Звуки кото привели їх до покоїв принцеси.

«От добре, що ви прийшли! Але не сподівайтеся почути особливого концерту. Просто знічев’я я вирішив трохи розважитися, бо вже давно не брав у руки кото», — сказав Ґендзі, велівши приготувати сидіння-подушку для принца Хьобукьо.

Того дня в Імператорському палаці мав відбутися бенкет з нагоди появи повного місяця, але, на превеликий жаль для багатьох, його скасували, тож, почувши, що люди зібралися в садибі на Шостій лінії, вельможні мужі подалися туди. Скориставшись нагодою, вони могли оцінити, які ж комахи співають найкраще. Приєднавшись спільно з гостями на різних інструментах до їхнього сюрчання, Ґендзі зауважив: «Хоча ніч повного місяця завжди зворушує мене до глибини душі, але сьогодні по-особливому мені здається, ніби