Читати книгу - "Спустошення"

Глаша зашарілася. Пару тижнів назад, коли ми з нею поновили переписку, вона повідомила, що має серйозні стосунки з однією молодою людиною і готується вийти заміж. Схоже, невисловлені почуття так переповнювали нас обидвох, що ми відчули потребу ще раз зустрітися і, власне, Глаша запропонувала зробити місцем зустрічі Таганрог. Я ж, своєю чергою, пригадав цей парк розваг і чортове колесо, до якого ми, власне, і крокували.

— Як справи? Як там Женя? — спитала Глаша, аби якось розпочати розмову.

— Написала недавно. Зараз в Індії. Відривається на повну. Схоже, у неї все добре. Це її країна.

Смирна справді нарешті відписала мені після майже двох місяців мовчання. Просила пробачення, що так довго не озивалася — не було змоги зайти в інтернет. Вона описувала, як спершу поїхала на Ґоа, а потім вирушила з компанією друзів мандрувати північною Індією. Я бачив її фотографію з цього періоду — вони з подругою в туалеті якогось клубу, у відвертих сексуальних костюмчиках морячок малюють яскравою помадою губи. «Нехай ніхто не дізнається, куди ми йдемо сьогодні. Ми будемо нечемними» — підписала вона цю фотографію. Однак опісля цього, схоже, маятник хитнувся у протилежний бік, і Смирна оселилася спершу в Ауровілі, містечку послідовників Шрі Ауробіндо, а потім, коли їй це набридло, поїхала в ашрам ґуру Саї Рама, відомого своєю здатністю матеріалізовувати з повітря наручні годинники, сарі і золотий пісок. Смирна писала, що це «Бог», і що вона, врешті, по-справжньому змогла повірити в когось. Вона описувала, як Саї Рам на її очах матеріалізував і подарував їй шовкову хустку, і що це допомогло їй укріпитися на духовному шляху. Вона близько двох місяців прожила в ашрамі Шрі Саї Рам Баби, однак Шрі Саї Рам проявив «гру старіння і хвороби», і тисячі його шанувальників, як так само, як і Смирна, вважали, що це живий Бог, молилися за нього і з болем у серці спостерігали за тим, як Баба імітує неміч, аби відігнати матеріалістів і посіяти сумніви у заздрісників. Зрештою Саї Рам залишив тіло, і Смирна написала мені про цей день: «Бог помер. Цілий день ходила і плакала, поки не зрозуміла, що Бог не може померти, що Він все одно вічно поруч, зі мною». Щоб привести себе якось до тями, Смирна подалася на місяць практики віпасани в центр Ґоєнка, де пройшла мовчазний ретрит тривалістю в місяць. Повернувшись із ретриту, вона, врешті, вирішила написати мені. Це дивним чином збіглося з моїм одужанням після аварії.

«Dorohyj Fedjunchyku, — писала вона латиницею з інтернет-кафе у Мумбаї. — Ja zrozumila, shchjo duzhe ljublju tebe i cinuju vse, shcho ty dav meni. I ja duzhe rada, shcho my zmohly vidpustyty odne odnoho, tomu shcho ljubov bez svobody nemozhlyva. Ja bula b rada pobachyty tebe shche raz, koly povernusja z Indiji, ale duzhe xochu, aby ty taky znajshov tu svoju jedynu, kotra dijsno zmozhe jty za toboju zavzhdy i buty bilja tebe poruch.

Хochu podilytysja z toboju malenjkoju radistju. Zdajetjsja, u mеne tut bude simja, xocha ja shche ne mozhu nichoho kazaty z pevnistju. Joho zvaty Mallik, i ja duzhe shchaslyva zaraz i duzhe zakohana. Ce vin zustrichav nas z podruhoju v Deli — ja j podumaty ne mohla, shcho zhyttja mozhe povernutysja takym chynom, shcho my teper budemo z nym razom. Ja duzhe shchaslyva zaraz, I shchyro bazhaju, aby ty buv shchaslyvym takozh. Budu proshchatysa. Pyshy! Obijmaju micno, Zhenya».

— Ось туди ми підемо, — я показав Глаші на чортове колесо. — Ти не боїшся висоти?

— А воно взагалі працює? — спитала вона. — Уже вечір.

Під руку, мов старе подружжя, ми повільно йшли через парк, і Глаша розповідала якісь кумедні речі про племінника, і про чудернацького дядька з Америки, який у ЖЖ комічно описував життя в Росії з погляду пастора-цілителя, що приїхав сюди робити бізнес на відеокасетах із цілительськими молитвами. Врешті, ми підійшли до атракціону, колесо якого біля підніжжя здавалося просто неохопним.

— Здраствуйте, — я привітався до жінки у будці. — Скажите, а вы можете нам запустить атракцион?

— Час до закрытия, — незворушно відповіла та.

Ми з Глашею сіли в колесо, і воно, смикнувшись і заскрипівши опорами, поволі стало підіймати нас над землею.

— Немного страшновато, — прокоментувала Глаша тоном великої, вмудрованої життям дитини, і стиснула мою долоню. Парк під нами тікав кудись униз, і густі крони дерев тягнулися слідом за нами, наче шерсть на тілі гігантського звіра. Перед нами були лише парк і море, і важке свинцеве небо над головою. Скоро й справді сутінки.

— Я тобі хочу розказати все те, що обіцяв. Про Женю, Карманова і таке інше. За цей рік трапилося багато всього.

— Я вся во внимании.

— Це дуже довга історія.

— Мы сможем продолжить в кафе.

— Ну гаразд, — погодився я. — Усе почалося з того, що ми з товаришем поїхали на Зону, на камінь бажань. Те саме місце, яке охороняв Русич. І я попросив у Зони... не знаю... може, якоїсь осмисленості життя, може, якогось кардинального повороту. Зрештою, яка різниця, що я просив — все одно, Зона дає те, що ти хочеш по-справжньому. Вона мені дала, при чому, стільки, що я не зміг усього й забрати... Я тільки досі не можу зрозуміти, що ж саме я отримав...

Коли уже зовсім споночіло, жінка в жилеті вимкнула колесо і наказала нам вилазити з кабінки. Засвітилися ліхтарі, а в темних закапелках парку зависла густа осіння тінь.

* * *

Я закінчив історію аж перед дванадцятою, коли вже мало закриватися кафе, а потім розповів ще трохи, поки проводжав Глашу до будинку, де мешкав Бе-О-Ге.

— І що ти збираєшся тепер робити? — спитала, врешті, вона. Історію я вже якось розповів, і ми мали прощатися — було вже надто пізно, надто холодно і до того ж, не надто романтично.

Я знизав плечима.

— Це дорога, — сказав я.

— Дійдуть не всі, — закінчила вона, і ми усміхнулись одне одному. Тепло, приязно, прощально. Ми ніколи не будемо разом так, як я це колись уявляв. Але між нами залишиться ця розмова, цей вечір на чортовому колесі. І незмінність минулого додавала мені сил.

Київ, 23 березня, 2016 рік 

Примітки

1

Бенкет відбувся в прекрасному замку у час цвіту вишні.

Де тепер світло, яке затьмарювало келихи і відлетіло крізь старі сосни?

Скорпіонс «Місяць над зруйнованим