Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

— Це схоже на сон... Наше кохання, воно як сон, — прошепотіла вона, знову ховаючи обличчя у його груди.

Андреас тихо засміявся, його дихання м'яко торкалося її волосся.

— Тоді я не хочу прокидатися, — прошепотів він їй на вухо, його голос був сповнений рішучості та ніжності. — І нехай цей сон триває вічно.

Він нахилився і поцілував її у скроню, його губи були теплими та ніжними. Цей дотик немов запевнив її, що вона не одна, що все буде добре. Вона відчула, як його руки міцно обвили її, притягнувши ближче, даруючи ту безпеку та спокій, які вона так довго шукала. Вони сиділи в тиші, насолоджуючись моментом, відчуваючи, як їхні серця б'ються в унісон.

Коли Катаріна пішла, залишивши його одного в палаті, Андреас довго сидів у тиші, дивлячись у вікно. За склом був холодний ранок, сіре небо нависало над містом, і рідкі машини повільно рухалися вулицею. Але він ледь помічав навколишній світ. Його думки були десь далеко - з Катаріною.

Він обхопив руками коліна і задумливо притулив голову до подушки. Її образ не виходив у нього з голови: її сяючі очі, коли вона шепотіла йому про свої почуття, її ніжні дотики та тепла посмішка. Вперше за довгий час Андреас відчував, що знайшов щось справжнє, щось робить його життя повним.

Він згадував, як вона обіймала його, як щиро говорила про кохання, і розумів, що їхні стосунки це щось більше, ніж просто пристрасть. Це був глибокий, справжній зв'язок, якого він ніколи раніше не відчував. Зітхнувши, Андреас усміхнувся своїм думкам.

Але разом із радістю прийшли й тривоги. Він думав про її слова - про те, як вона боялася втратити його, як страждала від думки, що він міг загинути. Усередині в нього зростало бажання захистити її, зробити все, щоб вона ніколи більше не відчувала такого страху.

"Як виглядатиме наше майбутнє?" — спитав він себе, дивлячись на похмурий краєвид за вікном. Попереду було багато невідомого. Їхня робота була небезпечною, вони обидва знали це. Але незважаючи на все, Андреас відчував упевненість — упевненість у тому, що їхня любов допоможе впоратися з будь-якими випробуваннями.

Він задумався про те, як доглядатиме за Катариною, як зробить її щасливою. Він мріяв про дні, коли вони гулятимуть містом, тримаючись за руки, сміятися з дрібниць, будувати плани на майбутнє. Мріяв про будинок, в якому вони житимуть разом, де буде тихо і спокійно, далеко від усіх небезпек.

Але десь глибоко всередині його турбувала думка про те, що їхня робота ніколи не дозволить повністю забути про погрози. "Я повинен бути сильним заради неї", - подумав він. - "Не можу дозволити, щоб страх управив нашим життям."

Він стиснув кулаки і ухвалив рішення. Коли він видужає, він не тільки повернеться до роботи, але й зробить усе можливе, щоб убезпечити їх обох. Їхня любов буде сильніша за будь-яку небезпеку.

Коли Андреас почув легкий стукіт у двері, він повернув голову і побачив, як у палату увійшов його лікар, доктор Густавсон, з папкою в руках. Лікар був немолодий, з сивоючою головою і втомленими очима, але його погляд був уважним і теплим.

— Доброго ранку, Андреасе, — сказав лікар, наближаючись до його ліжка. — Як ви почуваєтеся?

Андреас підвівся трохи на подушці і відповів:

— Почуваюся краще, дякую. Але... — він ненадовго зніяковів, — коли я зможу піти з лікарні?

Доктор Густавсон посміхнувся, дивлячись на Андреаса через окуляри:

— Молодість, — тихо пробурмотів він, трохи похитавши головою. — Завжди прагнете якнайшвидше повернутися до звичайного життя, навіть після такого поранення.

Він сів на стілець поруч із ліжком, перегорнув записи в папці і уважно подивився на Андреаса:

— Скажу чесно, ваш стан все ще середній. Рани серйозні, і хоча ви оговтуєтеся швидше, ніж я очікував, на повне відновлення буде потрібно час. Я б рекомендував вам залишитися під наглядом щонайменше ще тиждень.

Андреас насупився, явно незадоволений перспективою затриматись у лікарні.

- Тиждень? — перепитав він із відтінком розчарування. — Але я почуваюся досить добре. Я не можу залишатися тут так довго, лікарю. У мене є справи... важливі.

Лікар Густавсон знову посміхнувся, але цього разу його усмішка була доброзичливою та розуміючою.

— Молодий чоловік, — лагідно сказав він, — я розумію, що ви хочете якнайшвидше повернутися до своїх обов'язків. Але ви повинні пам'ятати: ваші рани були серйозними, і хоча ваша молодість і сила допомагають вам одужувати, вам все ще потрібен час для повного відновлення. Тяжкі навантаження зараз протипоказані. Поспіх може призвести до ускладнень.

Андреас стиснув кулаки, потім розслабив їх і зітхнув.

— Добре... я намагатимусь набратися терпіння, — нарешті сказав він, хоч це рішення далося йому нелегко.

Лікар задоволено кивнув, але потім продовжив з легкою посмішкою:

— Я також чув, що останнім часом у вас був частий гість. Катаріна, так?

Андреас трохи зніяковів, але не зміг стримати легкої посмішки.

— Так... вона була тут майже щодня. Вона... багато важила для мене всі ці дні.

Лікар подивився на нього з цікавістю, потім відклав папку убік і, склавши руки на колінах, сказав:

— Знаєте, Андреасе, кохання — це сильна річ. Я бачив, як стан пацієнтів, які перебувають у важкому становищі, різко покращувався завдяки турботі та любові близьких. І, зізнаюся, я бачив це у вашому випадку. Жінка, яка любить вас так, як вона... це щось особливе. Вона буквально витягувала вас із того світу своїми турботами.

Андреас завмер, відчуваючи, як тепла хвиля пробігає його тілом за словами лікаря.

— Так, — тихо відповів він, усміхаючись, — Катарина... її кохання для мене найважливіше.

Лікар нахилився трохи ближче:

— Кохання — це одне з найкращих ліків, молода людина. Бережіть її. Коли ви видужаєте, зробіть все, щоб її не втратити.

Доктор Густавсон уважно подивився на Андреаса, бачачи в його очах наполегливе бажання якнайшвидше повернутися до нормального життя.

Андреас на мить заплющив очі, відчуваючи тепло від слів лікаря.