Читати книгу - "Червоний РубІн , Arachne "

— А я не можу жити без тебе, — також тихо відповів він, його голос був наповнений щирістю і глибоким коханням. — Тієї миті, коли я побачив тебе поранену на підлозі підвалу... Я вже знав — без тебе моє життя не має сенсу.

Катарина підвела голову і подивилася йому в очі, її серце стиснулося від його слів. Вона бачила в його погляді той самий біль, який відчувала сама, коли думала, що може втратити його назавжди.

— Тож ти підставився під кулі? — її голос був хрипким, майже тремтячим від тривоги та нерозуміння.

Андреас трохи насупився, немов згадуючи той момент. Він подивився на неї з такою ніжністю та смутком, що її подих завмерло.

- Так, - сказав він тихо, дивлячись прямо в її очі. — Тоді я думав, що ти мене ненавидиш... І якщо мені жити без твоєї любові, то навіщо взагалі жити?

Його слова пронизали її, як блискавка, змусивши її серце битися швидше. Катаріна завмерла, намагаючись переварити почуте. Її губи злегка розплющилися, і на очі навернулися сльози.

- Як ти міг так думати? - прошепотіла вона, її голос тремтів. — Я була зла на тебе, так, але... я ніколи не ненавиділа тебе, Андреасе. Я була просто заплутана, у собі, у нас... але ніколи не переставала думати про тебе.

Андреас подивився на неї з подивом, потім його обличчя пом'якшилося.

— А я думав, що ти вже давно вибрала когось іншого... — його голос став ще тихішим, ніби він боявся почути правду, але очі його світилися надією. — А коли Софі тебе викрала, я зрозумів, що готовий на все, аби ти була жива й у безпеці, навіть якщо ти ніколи не полюбиш мене.

Катарина накрила його обличчя долонями, її великі очі були сповнені сліз, але на губах грала ніжна посмішка.

— Я вибрала тебе, Андреасе, — сказала вона, торкаючись його щоки пальцями. - Тільки тебе.

Їхні губи знову злилися в поцілунку, але цього разу він був м'який, теплий і нескінченно ніжний, як обіцянка, яку вони дали один одному — бути разом, незважаючи на всі минулі непорозуміння та біль.

— Ми більше ніколи не будемо такими дурними, — прошепотіла Катарина, коли їхній поцілунок перервався, і вона знову притулилася до його грудей. - Я не дозволю тобі піти.

- І я тобі, - відповів Андреас, обіймаючи її міцніше, його голос був теплим і впевненим. — Ти все, що мені потрібно.

Тиша знову огорнула їх, але тепер вона була сповнена спокоєм і гармонією, яка так довго залишалася недосяжною.

Андреас ніжно провів пальцями по її волоссю, його погляд був зосереджений і серйозний. Він хотів сказати те, що вже довгий час лежало в нього на душі, і наважився.

— Після тієї ночі, коли ти і я... — він замовк на мить, намагаючись вибрати слова, щоб передати всю глибину своїх почуттів. — Коли ти пішла вранці... я думав, що це кінець, — його голос став тихішим, ніби він згадував той болісний момент. — Це мене зламало, Катарино.

Вона опустила очі, її серце стиснулося від провини. Вона знала, як сильно образила його.

- Я спробував віддалитися від тебе, працювати окремо, - продовжив він, погладжуючи її по плечу. — Але що більше я намагався бути далі, то гірше мені ставало. Ти снилася мені щоночі. Мені здавалося, що я божеволію.

Катарина притулилася до його грудей, відчуваючи, як сльози зрадницьки навертаються на очі. Вона знала, що завдала йому болю, але не розуміла до кінця, наскільки це було глибоко.

— Пробач мені, — тихо сказала вона, її голос тремтів. — Я була дурна, Андреасе. Я не знала, як поводитися. Та ніч... вона мене налякала.

Він нахилився і поцілував її в чоло, його губи були м'якими, а дотик ніжним.

- Налякала? — спитав він трохи здивовано, але в його тоні не було засудження, тільки щирий інтерес.

— Так, — відповіла Катаріна, підвівши голову і зазирнувши до його очей. — Я ні з ким не мала такої пристрасті... — Вона заплющила очі, згадуючи тієї ночі. — Я боялася, що відчувала. Боялася себе, боялася своїх почуттів до тебе.

Андреас уважно слухав, його рука тепер лежала на її талії, підтримуючи її, як фізично, так і емоційно.

— А ще… я боялася стосунків, — продовжила вона. — Боялася знову бути вразливою. Боялася, що знову можу помилитись і втратити все. Але коли думала, що втратила тебе назавжди... це було сто разів страшніше.

Її голос здригнувся, і вона не змогла більше стримувати сльози. Катаріна припала до його грудей, і Андреас міцно обійняв її, не даючи їй впасти в прірва самосудження. Він провів рукою по її спині, заспокоюючи її.

- Все добре, - прошепотів він, притискаючи її до себе. - Я тут. Ми разом.

Катаріна схлипнула, відчуваючи, як її серце повільно починає знаходити спокій у його словах та обіймах.

— Я так сильно тебе люблю, — прошепотіла вона, торкаючись його обличчя. — І ніколи більше не буду дурною. Більше не відштовхну тебе.

Андреас провів пальцем по її щоці, витираючи сльози.

- Ти моя, - сказав він м'яко, але впевнено. — Ми через багато пройшли, і тепер я точно знаю — мені нічого не потрібно, крім тебе.

Катаріна підвела голову, її очі, сповнені емоцій, зустрічалися з його. Губи здригнулися, і вона тихо промовила:

— Я не хочу, щоб ти ризикував через мене... Що мені робити і як далі жити без тебе, якщо трапиться щось непоправне?

Її голос зламався, і сльози знову наповнили очі, сяючи у тьмяному світлі лікарняної палати. Вона намагалася триматися, але страх втрати заповнив її істоту. Андреас з ніжністю простяг руку, обережно витираючи її сльози великими пальцями.

— Вибач, кохана, — м'яко сказав він, заглядаючи в її очі з нескінченною турботою. — Тобі довелося нелегко... Обіцяю, я більше не завдаю тобі болю.

Він усміхнувся тією своєю теплою, щирою усмішкою, яка завжди змушувала її відчувати себе у безпеці.

— Моя дівчинка, чого я точно не очікував, то це того, що ти відповиш на мої почуття. Це схоже на диво, його голос був тихим, але в ньому звучала невимовна радість.

Катарина похитала головою, її серце стислося від кохання та водночас від хвилювань за майбутнє.