Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-А я думаю, відмовляться. Наприклад, Антон Вадимович, він же звичайна людина, не повірить у казки, а саме так це й виглядає. Та й не погодиться миритися з конкурентами.

-Ви погано його знаєте.

-А ви добре?

-Так, ми давно знайомі, - Степанія хотіла розпитати Микиту про Грізного, але подумала, що це буде некоректно по відношенню до нього. Але про одного нареченого таки заговорила.

-Микита, я можу вас так називати? – сказала за хвилину.

-Буду радий, особливо якщо перейдемо на «ти», - була відповідь.

-З радістю, офіціоз втомив, - усміхнулася несміливо, - як би це сказати, загалом трохи бентежить, що у мене в наречених батько і син одночасно.

-Мені це теж радості не приносить, - чоловік похмурнів, - але ми не кровна рідня. Я йому не син, а вихованець.

-А-а-а… - відкрила рота для чергового питання, але не поставила.

-Я теж не радий, але змінити щось не в змозі, - відвернувся, дивлячись у стіну.

-Мені здалося, чи йому ти не радий, а решта наречених не особливо дратує?

-Не здалося. Але це дуже особиста тема, вибач, я не можу про це говорити.

-Ви не ладнаєте?

-Більшою мірою ладнаємо, - відповів ухильно.

-Гаразд… Як думаєш, на дні народженні Гор може влаштувати скандал?

-У тебе вдома не ризикне, я думаю. Йому корисно навчитися тримати себе в руках, а в твоїх стінах не забавишся, - Микита розслабився, дозволивши собі невелику усмішку. Він взагалі мало посміхався.

-Будемо сподіватися... Добре, дякую, Микито, за все, - Стьопка встала, - за розмову, за допомогу, чай і... настрій. Ти не відьмак, випадково?

-Ні, не відьмак, - чоловік піднявся проводити її і хмикнув,  - які плани на завтра?

-До міста їду вранці. Ремонт у будинку затіяла, та продуктів підкупити, а що?

-Пропоную поїхати зі мною. Мені теж у місто треба, заїдемо як раз до нотаріуса, частину твоїх питань закриємо. А ввечері, якщо всі справи владнаєш, можу й додому підкинути.

-Дякую, не відмовлюся. О котрій?

-О восьмій не пізно?

-Жартуєш? Рано!

-Так?

-Але я буду готова, - запевнила, - настав час звикати до сільського життя.

            Біля самих дверей, коли вона вже зовсім розслабилися, чоловік розгорнув її до себе і взяв ліву долоню у свої ручища. Жінка здригнулася. Підніс до губ, але не поцілував. Перевернув внутрішньою стороною і погладив двома пальцями лінії долі, промацуючи.

-Лоскотно, - прошепотіла Стьопка, зніяковівши раптовій близькості.

       Микита схилився над долонею, дивлячись на щось, тільки йому відоме і виводив на ній візерунки, натискав, гладив.

      Від цієї ласки вгору по руці побігло тепло та колюче задоволення. Стьопка прикрила повіки, не маючи жодного бажання втікати чи вирвати руку. І це повторилося! Те, що сталося у приймальні: струм по хребті та слабкість ніг. Коліна підігнулися і вона відчула тверду долоню на талії, що не дала їй впасти.

-Не розплющу очі зараз, - промовили чоловічі губи біля її вуха, - я нічого поганого не зроблю, клянуся.

         Те, що було потім, Стьопка зрозуміти не змогла. Це було схоже на теплі обійми чи політ у невагомості. Начебто Микита її не чіпав, а в той же час дотик відчувався. Стало тепло, майже спекотно і водночас легко. Захотілося розстебнути кілька верхніх гудзиків і звільнити шию, глибше вдихнути і віддатися на владу моменту. Але все обірвалося. Ті ж губи шепнули:

-Дякую, що дозволила...

Вона розплющила очі і побачила, що стоїть у приймальні.

-До побачення, Степаніє! Тетяно Іванівно, сьогодні мене ні для кого немає! – сказав мер, мегасерйозним голосом і зачинив за собою двері.

-Д-до побачення, - промимрила Стьопка і попленталася до виходу.

«Гарна плітка завжди з підстібкою»

Не вспіла Стьопка далеко відійти, як на вулиці її наздогнала секретарка мера і захекавшись, сказала:

-Стривайте, Степаніє. У мене до вас справа!

-Це яка?

-Ви онучка тітки Явдошки?

-Ну?

-Я знаю, чим вона займалася!

-І чим же? – Стьопка напружилася. «Цього мені тільки не вистачало!»

-Та ви не гніваєтеся, тут майже всі знають. Окрім молоді, звісно. І любили вашу бабусю.

-А в чому, власне, річ?

-Мені допомога потрібна! - жінка підхопила Стьопку під руку і відвела вбік під дерево, - дуже потрібна. Не відмовте! Я в боргу не залишусь!