Читати книгу - "Пані Язикатої Хати, Ялинка Ясь"

-Чим же я можу?

-Ви ж, як вона, правильно? Не відповідайте, я й так бачу. І період шлюбний почався, таке інше… - тараторила секретарка. «Дякую, що не тічка!», - так ось, синочка в мене є. Холостий. Тридцять років, а жодної дівчинки не придивився. Злі язики вже погане говорять… Допоможіть, га?

-Я правда не дуже розумію, чого ви від мене чекаєте, - почала дратуватися Степанія.

-Тітка Явдошка мені з чоловіком колись допомогла. Тоді всі подруги заміж повискакували, а я все ніяк, - продовжувала жінка скоромовкою, не забуваючи по сторонах поглядати, - все одна, та й одна. Моя мамка в неї ходила, допомогти просилась… За тиждень до нас сезонні робітники на поля приїхали, серед них мій Костянтин. Ось, уже тридцять із хвостиком одружені, - променисто посміхнулася, - допоможіть синові, благаю!

-Тетяно Іванівно, - зітхнула Стьопка, - розумієте, я поки що...

-Я все про всіх знаю. Якщо раптом якась інформація знадобиться, так би мовити, достовірна… - і хитро так подивилася.

-Гаразд. Я спробую. Як сина звуть? - Стьопка вирішила, що з цією жінкою точно краще не сваритися. При її посаді та можливостях, може зробити життя несолодким.

-Григорієм його звуть, - зраділа мати, - тільки ось, хорошу б йому, дівчинку...

-Я - не гарант. Я - не вибираю! Що доля дасть! – відрізала Свирянка.

-Ой, та я вже на будь-яку згодна, нехай з дитиною навіть. Аби любила дурня мого!

-Я спробую. За кілька днів спробую, поки зайнята. Добре?

-Добре! Спасибі велике! До побачення!

-Стривайте! - Стьопка вирішила скористатися всезнайством секретарки і запитала, - розкажіть мені про ту дівчину, що приходила до мера.

-Катька, - кивнула тітка, - колишня наречена.

-Чия?

-Як чия, Микити Горовича нашого.

-Так?!

-Ага. Поки з татом його, кобелиною, не зустрілася! — Стьопка обімліла, але жінка не помітила її шоку і продовжила, — Закохалася, сина покинула, тепер у коханках батька значиться. Сто п'ята за рахунком! Дурепа…

-У якому сенсі, сто п'ята? – Стьопці стало щось недобре.

-Так у прямому! - жінка гидливо скривилася, - Гор цей, роту баб переморив, та так і не одружився! І як у кобеля міг такий син чудовий вирости, не розумію!