Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

скромно, мов сержант, і мало не з молитвою на устах за жінку, яку він залишав. Він підняв її на руки й хвилину тримав в обіймах, міцно притискаючи до свого серця, що голосно стукотіло. Обличчя його почервоніло, а очі зайшли імлою, коли він опустив її і залишив саму. Їдучи поряд з генералом, поки вони наздоганяли свою бригаду, що вирушила раніше, він мовчки курив і аж через кілька миль перестав крутити вуса й порушив мовчанку.

А Ребека, прощаючись із чоловіком, як ми вже казали, мудро вирішила не давати волі надаремним жалям. Вона помахала йому з вікна й ще трохи постояла там, коли його вже не стало видно. Вежі соборів і гостроверхі дахи химерних старовинних будинків щойно почали рожевіти в перших променях сонця. Тієї ночі Ребеці не довелося відпочити. Вона й досі була в своїй чудовій бальній сукні, руді коси, кучері яких уже трохи порозкручувалися, спадали їй на шию, а під очима після безсонної ночі залягли темні синці.

- Який у мене жахливий вигляд,- мовила вона, приглядаючись до себе в люстрі,- і якою блідою робить мене рожевий колір!

І Ребека заходилася скидати з себе рожеву сукню. З-за корсажа в неї випала записка, яку вона, всміхаючись, підняла і замкнула до туалетної скриньки. Потім вона поставила свій букет у склянку з водою, лягла в ліжко й солодко заснула.

В місті вже панувала цілковита тиша, коли Ребека прокинулась о десятій годині й випила кави, яка дуже її зміцнила і заспокоїла після втоми й переживань, викликаних подіями того ранку. Поснідавши, Ребека також узялася до тих рахунків, які вночі робив простодушний Родон, і обміркувала свої можливості. Коли взяти до уваги всі обставини, то навіть якби трапилося найгірше, вона буде досить добре забезпечена. До того, що їй залишив чоловік, вона мала ще свої дрібнички й коштовності. Ми вже описували і хвалили Родонову щедрість, що виявилася зразу ж після його одруження. Генерал, її обожнювач і раб, крім маленької кобили, також подарував їй чимало гарних речей, наприклад, кашемірову шаль, куплену на аукціоні в дружини одного збанкрутованого французького генерала, і багато ювелірних дрібничок, що свідчили про його добрий смак і багатство. А щодо «цокавок», як бідолашний Родон називав годинники, то їх чути було у всіх кімнатах Ребеки. Бо коли одного вечора вона між іншим згадала, що годинник, якого їй подарував Родон, англійського виробу й погано ходить, то другого ж таки ранку отримала чудесний годинничок фірми «Леруа», з ланцюжком і футлярчиком, оздоблений бірюзою, та ще один марки «Брегет», усипаний перлинами і не більший за пів крони. Один прислав їй генерал Тафто, а другий галантно підніс капітан Осборн. У місіс Осборн не було годинника, хоч, треба віддати Джорджеві належне, він купив би його дружині, коли б вона попросила, а шановна місіс Тафто в Англії мала старовинний годинник, успадкований від матері, що, мабуть, міг би замінити й срібну грілку, про яку згадував Родон. Коли б фірма «Гоуел і Джеймс» опублікувала список покупців, що їм вона продавала коштовності, який подив він викликав би в багатьох родинах! І коли б ті оздоби попали до законних дружин і дочок тих джентльменів, скільки скарбів накопичилося б у найаристократичніших домах Ярмарку Суєти!

Підрахувавши вартість тих своїх коштовностей, місіс Ребека переконалася, не без гострого почуття тріумфу й задоволення, що на випадок нещастя вона може починати життя наново, маючи на руках принаймні шістсот-сімсот фунтів. Цілий ранок вона з великою приємністю витягала, розкладала, оглядала і знов замикала своє майно. Серед паперів у Родоновому записнику вона знайшла двадцятифунтовий чек на Осборнового банкіра і згадала про місіс Осборн.

- Піду розміняю чек,- мовила вона,- а потім навідаюся до бідної Еммі.

Якщо вже наш роман без героя, то ми принаймні хочемо мати героїню. Жоден із тих вояків британської армії, що вирушили в похід, навіть сам великий герцог, не виявляли такого спокою і такої розважності серед усіх небезпек і труднощів, як ця енергійна невеличка дружина ад’ютанта.

 

 

У нас є ще один знайомий, що не пішов у похід, бо був цивільний, отже, ми маємо право знати про його настрій і поведінку. Це наш давній приятель, колишній збирач податків з Боглі-Уолага; йому, як і всім того досвітку, спочинок перебили звуки бойових сурм. Охочий поспати і закоханий у своє ліжко, він, мабуть, не прокинувся б до самого полудня, як щодня, незважаючи на весь той галас, який зчинили барабани, сурми й ріжки британської армії, коли б йому не перешкодили. І то не Джордж Осборн, що мешкав з ним в одній квартирі і був, як завжди, надто заполонений своїми власними справами, а може, й смутком від розлуки з дружиною, щоб ще й не забути попрощатися зі своїм сонним швагром,- ні, не Джордж, як ми вже сказали, став між Джозом Седлі та його сном, а капітан Доббін; це він підняв його з ліжка, бо хотів неодмінно потиснути йому перед від’їздом руку.

- Дуже мило з вашого боку,- сказав Джоз, позіхнувши, і подумки послав капітана під три чорти.

- Я… я, бачите, не хотів їхати, не попрощавшись з вами,- недоладно почав Доббін,- бо, бачите, дехто з нас може не повернутися, і я хотів попрощатися… і… і все інше, бо бачите…

- Що ви хочете сказати? - запитав Джоз, протираючи очі.

Капітан не чув його слів і навіть не дивився на огрядного джентльмена в нічному ковпаку, до якого він начебто виявляв такі зворушливі почуття. Цей облудник пильно дослухався, але не до Джоза, і позирав у напрямку Джорджевих покоїв; він ходив по кімнаті, перекидаючи стільці, тарабанив пальцями, кусав нігті й виявляв інші ознаки незвичайної схвильованості.

Джоз завжди був не дуже високої думки про капітана, а тепер почав сумніватися в його хоробрості.

- Що я можу для вас зробити, Доббіне? - запитав він досить глузливо.

- Я скажу що,- відповів капітан і підійшов до ліжка.- За чверть години ми вирушаємо і може статися, що ні я, ні Джордж не повернемось. Пам’ятайте, ви не повинні нікуди їхати з цього міста, поки не переконаєтесь, як стоять справи. Ви повинні бути тут і опікуватися своєю сестрою, заспокоювати її і пильнувати, щоб її ніхто не скривдив. Не забудьте, що якби з Джорджем щось сталося, то, крім вас, нема нікого на світі, хто