Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Він закінчив писати, ще раз поглянув на мене, і його погляд був майже співчутливим.

— Ну, я, мабуть, піду, — сказав він, засовуючи блокнот у кишеню. — У мене ще багато заяв про сновидіння. Потрібно всіх опитати.

Вельмор узяв мене за руку й відвів убік, його пальці були теплими й надійними. Відьма залишилася стояти біля ганку. Її очі, наповнені люттю й сумом, здавалося, не збиралися відриватися від мене.

— То схоже, Безсердечну впіймають, — порушила я тишу, коли ми поверталися до вокзалу.

— Сподіваюся, — відповів Вельмор, злегка знизуючи плечима. Його погляд був спрямований уперед, але я бачила, що думками він десь далеко.

— Чому мені страшно? — запитала я після паузи, стискаючи пальцями край плаща. — Я ж не дитина, і в мене її немає.

Вельмор повернув голову й ледь усміхнувся:

— Тому що це жахливі речі, — сказав він. — І вони ніколи не мали існувати.

У його голосі звучала тепла підтримка, хоча на обличчі читалася втома.

— Якби не було творців, то не було б і ритуалів? — запитала я, злегка нахиливши голову.

Вельмор кивнув, на мить зупиняючись, щоб пропустити жінку з кошиком фруктів, яка поспішала вузькою вуличкою.

— Схоже Аларія дала творцям магію, але не дала інструкцій, як її використовувати, — сказав він, злегка примруживши очі.

— То чому ж не можна зробити щось таке… рівноправне для всіх жителів Аларії? — запитала я. Щоб у всіх був однаковий рівень магії.

Вельмор зупинився й поглянув на мене. Його усмішка була трохи втомленою, але теплою.

— Тому що це було б надто просто, — відповів він підморгнувши.

Я перевела тему на Офелію й почала розпитувати Вельмора про той день, коли він разом із Трінною вилікував її від магічного сну. Чаклун заглибився у спогади, і я побачила, як його очі стали теплішими, а плечі трохи розслабилися. Ця тема, здавалося, дійсно його зацікавила.

Напруга, яка тяжіла над нами від самої зустрічі з Айзеком і відьмою, поступово розвіювалася. У повітрі залишався лише легкий натяк на неспокій, але поруч із Вельмором, зі своєю добродушною мудрістю й незмінною здатністю знайти потрібні слова, я відчувала себе спокійніше.

Ми підійшли до вокзалу, і я знову відчула легкий подих пригоди, який на мить витіснив усі тривоги. Майбутнє знову здавалося невідомим, але в цьому була своя магія.