Читати книгу - "Корделія, Rin Voarg"

Я відчула, як холодок пробіг моєю спиною.

— Але ви писали, що у вас з’явилися нові деталі, — не відступав чаклун, його голос залишався незворушним.

— Так… так, — відьма захитала головою. — Я думала, що вже забула її. Вже давно мене не мучили нічні жахіття. Але нещодавно мені наснився сон. Я знову бачила той день, але цього разу я змогла зняти її каптур.

Вона зупинилася на мить, наче збиралася з думками.

— Це було так заповільнено, що я змогла запам’ятати кожну деталь. Коли прокинулася, я одразу почала малювати її обличчя. Воно й досі стоїть перед моїми очима.

Відьма дістала з-за пояса складений аркуш і розгорнула його, демонструючи малюнок. Моя цікавість перемогла. Я підвелася з лави й, не вагаючись, підійшла ближче. Коли я зупинилася поруч із Вельмором, відьма раптом різко видихнула й закричала:

— Ось вона! Ось же вона!

Я завмерла на місці. Спочатку не зрозуміла, що мова йде про мене.

— Дарра? — слідчий повернув голову до мене, і в його очах з’явився блиск підозри.

Моє серце закалатало.

— Що? — промовила я, розгублено дивлячись на нього.

— Це вона! Вона! — кричала відьма, показуючи пальцем на мене. Її обличчя було спотворене страхом і люттю.

— Заспокойтеся! — сказав Вельмор, різко виставивши руки вперед, ніби намагаючись створити магічний бар’єр між мною та відьмою.

— Дарра? Це ж ти? — знову запитав слідчий, його погляд затримався на моїх очах.

— Я Корделія, — відповіла я твердо, хоча всередині зовсім не розуміла, що відбувається.

— Ні, ти — це вона! Безсердечна! — закричала відьма, її обличчя спотворилося від гніву й відчаю. Вона різко схопила мене за руку, її пальці стислися до болю.

— Годі! — втрутився Вельмор. Раптовий порив вітру зірвався з нізвідки, пронизавши нас, і змусив відьму відпустити мене. У вухах зашуміло.

— Це Корделія. Вона смертна, — додав він, захищаючи мене своїм голосом, сповненим спокійної впевненості.

— Смертна? — перепитав слідчий, його погляд став настороженим. Він зробив кілька кроків ближче, обводячи мене очима. — Дивно.

— Що дивно? — різко запитала я.

— Ти нагадала мені когось, — тихо промовив чаклун, обходячи мене з усіх боків. Його очі випромінювали пильну увагу, від якої мені стало ще незатишніше.

— Кого? — я кинула швидкий погляд на Вельмора, шукаючи підтримки, але його обличчя залишалося напруженим.

— Знайому, — зітхнув Айзек, — але… схоже, я помилився. Пройшло багато часу.

Він зробив паузу й додав:

— Я Айзек із сторожової варти Контрену.

— А я кажу вам, це вона! — знову голосила відьма, її пальці тремтіли, коли вона показувала на мене. — Це вона забрала мого сина!

Вельмор швидко став між нами, відштовхнувши мене позад себе.

— Та годі вже! — різко сказав він, його голос звучав так, ніби він намагався завершити сварку. — Мало що вам могло наснитися. Корделія — смертна, і вона в Аларії всього декілька місяців.

— Зачекайте, — раптом втрутився Айзек. Він почав ритися в своєму портфелі, витягаючи щось, схоже на невеликий білий камінь. Його поверхня була гладкою й шорсткою водночас, а від нього виходило ледь відчутне тепло.

— Потримай це, — сказав він, простягаючи мені камінь.

Я глянула на Вельмора. Він мовчки кивнув, ніби запевняючи, що все гаразд. Я взяла камінь. Його тепло здавалося дивним, воно ніби пульсувало, але нічого не сталося.

— Це правда, — сказав Айзек, забираючи камінь із моїх рук. — У ній немає магії.

Відьма продовжувала дивитися на мене з-під лоба, її очі палали недовірою.

— Щось ще? — звернувся до неї Айзек. — Може, вона казала якісь слова? Або мала особливі риси: шрами, веснянки, родимки?

Відьма повільно опустила голову, ніби втратила надію. Потім передала слідчому складений аркуш паперу.

Я витягнула шию, намагаючись побачити малюнок, але Айзек швидко сховав його в папку.

— Це нічого не дало, — пробурмотів він, немов сам до себе. — Зараз усі відьми здаються однаковими.

— То… — почав Вельмор, його голос був трохи сухий. — Є підозрювані?

— Поки що ні, — зітхнув Айзек, роблячи запис у своєму блокноті. — Але цього разу це не зійде Безсердечній з рук.

Його тон став серйознішим.

— Радіус її дії необмежений. Безсердечна вміє переміщуватися, зникаючи з одного місця й з’являючись в іншому. Але ритуал такого типу можливий тільки в певні дні: Белтейн, або…

— Самайн, — договорив Вельмор, і в його голосі почувся холодний тон, який я рідко чула.

— Так, — підтвердив Айзек. — З завтрашнього дня всі сторожові варти будуть патрулювати арки Неба. Їх лише чотири. Патруль триватиме до Самайну й навіть після нього. Цього разу ми не дамо їй викрасти дітей.