read-books.club » Фентезі » Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3 📚 - Українською

Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

222
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3" автора Говард Лавкрафт. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 109 110 111 ... 123
Перейти на сторінку:
і відсунути їх убік, звільнивши прохід, як я взагалі наважився потривожити нагромадження розбитих брил, коли будь-який необережний рух міг зруйнувати рівновагу, зрушити усю цю багатотонну масу каміння і стерти мене на порох. Мене під’юджувало й вело чисте божевілля — якщо тільки уся моя пригода під землею, як я сподіваюсь, не була проклятим видінням або маячнею. Але я таки зробив — чи мені це наснилося — лаз, через який спромігся прослизнути. Переповзаючи через купу уламків із увімкненим ліхтариком у зубах, я відчував спиною гострі зуби сталактитів.

Тепер я був зовсім поруч із підземним комплексом центрального архіву — метою моєї подорожі. Пробиваючись через заключну ділянку коридору при мерехтливому світлі ліхтаря, я нарешті підійшов до низької, відкритої з усіх боків круглої крипти з арками, яка на диво добре збереглася. Стіни крипти, принаймні в тих місцях, які я освітив ліхтарем, були геть усі вкриті ієрогліфами та характерними хвилястими символами — декотрі з’явилися вже після мене.

Я зрозумів — саме сюди і вела мене доля, і повернув ліворуч, у знайомий арковий портал, майже не сумніваючись, що проходи і галереї до всіх вцілілих рівнів будуть вільні. Ця велична підземна споруда, яка зберігала літописи всіх цивілізацій Сонячної системи, була побудована з такою неперевершеною майстерністю і здавалась такою міцною, що могла простояти стільки, скільки існуватиме сама система. Велетенські гранітні блоки, урівноважені з математичною точністю і скріплені надтривким цементом, не поступалися міцністю незнищенному скелястому ядру Землі. Після незліченних епох ці стіни та склепіння зберегли свою первісну форму, а підлога лиш де‑не-де була всіяна дрібними уламками та кам’яною пилюкою.

Майнула думка, що надалі подорож буде відносно легкою. Моє гарячкове прагнення просуватися вперед дотепер стримували перешкоди, зараз же я буквально мчав приземкуватими і моторошно знайомими коридорами. Обабіч тяглися ряди позначених ієрогліфами металевих книжкових шаф — деякі розчахнуті, інші зачинені, зім’яті або потрощені після тектонічних потрясінь, втім, недостатньо потужних, аби пошкодити непохитні мури. Подекуди попід порожніми шафами я натрапляв на купи укритих пилом футлярів, скинутих з полиць коливанням земної кори. Великі знаки і літери на колонах повідомляли про класи та підкласи книг.

Одного разу я затримався біля глибокої відкритої ніші з кількома такими металевими шафами серед піску й пилу. Я простягнув руку, не без зусиль підняв найтонший контейнер і поклав на підлозі, аби краще роздивитися. Заголовок було написано знайомими ієрогліфами, проте щось у їх розташуванні здалося мені незвичайним. Хитромудрий механізм гачкуватого замка був мені знайомий, і я відімкнув зовсім не заіржавілу, цілком справну накривку й витяг з футляра книжку. Як я й очікував, вона була завбільшки двадцять на п’ятнадцять дюймів, двох дюймів завтовшки і мала тонку металеву оправу. Цупкі целюлозні аркуші майже не зазнали руйнівного впливу часу, і я роздивлявся виведені пензлем літери дивної барви — символи геть не схожі на звичайні ієрогліфи або на якийсь інший відомий людям алфавіт. Мені спало на думку, що це могла бути мова однієї з полонених свідомостей, знайомих мені зі снів, свідомості з великого астероїда, де значною мірою збереглися форми давнього життя первісної планети, частиною якої він був. Водночас я згадав, що цей рівень архіву призначався саме для книжок про позаземні цивілізації.

Відірвавшись від споглядання унікального фоліанта, я зауважив, що світло ліхтаря почало слабшати, тому зарядив його новою батареєю, яку завжди мав при собі. Після цього, озброївшись потужнішим джерелом світла, я продовжив невпинний рух заплутаними коридорами, де‑не-де впізнаючи знайомі полиці і дратуючись через акустику підземелля, що вкрай недоречно підсилювала відлуння моїх кроків у цих одвічних святилищах тиші та смерті. Навіть відбитки моїх черевиків на тисячолітній пилюці підлоги змушували мене здригатися — якщо вірити снам, людська нога ще ніколи тут не ступала. Що ж до мети моїх божевільних перегонів, то про неї я й гадки не мав: одначе якась зловісна потуга притлумила мою волю і придушила спогади, але я здогадувався, що біжу не навмання.

А тим часом, я наблизився до спуску і пішов униз. Підземні поверхи проминув дуже швидко, не затримуючись для їх дослідження. В мозку запульсував дивний ритм, примушуючи мою правицю посмикуватись у такт. Я немов намагався щось відімкнути, відчував, що знаю усі необхідні для цього хитромудрі оберти і натискання. Це мало бути щось на зразок сучасного сейфа з кодовим замком. Я не міг збагнути, яким чином сон — уже не кажучи про уривки мимохіть почутої легенди — міг виробити настільки тонкий і складний м’язовий рефлекс? Це виявилося поза межами мого розуміння. Чи не було все те — моторошне впізнавання незнайомих руїн, жахаюча подібність усього баченого до того, що могло бути лиш частиною моїх сновидінь або давніх міфів, — неймовірним, немислимим кошмаром? Можливо, тоді — як і зараз, у мить повернення здорового глузду — я був глибоко переконаний, що все навколо мене — мара, і поховане місто — лиш частина гарячкової маячні.

Зрештою я дістався найнижчого рівня і звернув праворуч. З якоїсь незрозумілої причини я намагався іти, скрадаючись, хоча і без того вже рухався досить повільно. Я боявся наближатися до якогось місця попереду, і коли таки підійшов, згадав, що саме спричиняло мій острах — очікування побачити один із перекритих металевими плитами люків, який колись пильно охороняли. Зараз поруч не було вартових, люк чомусь виявився широко відчиненим, і я, тремтячи від страху, пройшов повз нього навшпиньки. Я відчув подув прохолодного і вологого повітря, і пошкодував, що вирушив у цьому напрямку. Ніяк не збагну, чому я подався саме сюди.

Попереду знову починався коридор з книжковими полицями, і я звернув увагу на кілька шаф, які, судячи з тонкого шару пилу на купі розсипаних книжок, упали порівняно недавно. Тої ж миті без видимої причини на мене знову накотилася хвиля паніки. Перекинуті шафи й полиці не були чимось незвичайним, враховуючи, що впродовж своєї довгої історії ці похмурі лабіринти пережили чимало потрясінь, їх оглушливе відлуння не раз прокочувалося цим підземеллям. І лише майже проминувши те місце, я зрозумів, що саме мене наполохало.

Мене вразила не сама купа книжок, а радше якась неправильність запорошеної підлоги біля неї. При світлі ліхтаря здалося, що пилюка лежала не таким рівним шаром, як це мало бути — подекуди шар пороху виглядав тоншим, наче його потривожили якихось кілька місяців тому. Але я не був цього певний, адже пилюки скрізь вистачало; менше з тим, мене стривожило і спантеличило те, що в цій примарній нерівномірності проглядалася якась система. Я присвітив ліхтарем в одному з таких місць, і побачене мені не сподобалося — враження про певну систему стало сильнішим. Здавалося, що я бачу контури химерних слідів: вони ішли групами по три, кожен займав площу трохи більше квадратного фута і складався з п’яти майже круглих відбитків діаметром у три дюйми, один трохи виступав уперед.

Ці сліди — якщо їх можна так назвати — вели у двох напрямках, наче щось пішло спершу в один бік, а потім повернулося назад. Звісно ж, відбитки були ледь помітними і цілком могли мені привидітись, але напрямок, у якому вони ішли, викликав підсвідомий і незбагненний страх, адже доходили вони до великої купи шаф, які обвалилися зовсім нещодавно, а закінчувалися там, де і починалися: перед зловісним отвором люка, який ніхто більше не вартував, звідки тягло холодом та вогкістю і чорне провалля якого вело у таку безодню, яка

1 ... 109 110 111 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"