Читати книгу - "Вітер., Черкащенко Дарія"

- Через кілька років почалося активне полювання на магів. Інші королівства теж підхопили цю дурну вигадку. Ті маги, що вижили, притихли й поховалися. Коли все потихеньку заспокоїлося, я вирішив повернутися на рідні землі, побачитися з Ашею. У своїх подорожах я забрався занадто далеко і, попри вміння літати, зворотний шлях був довгим. Дорогою мені вдалося трохи заробити найманцем, здебільшого супроводжуючи торгові каравани. Також завести хороші знайомства, завдяки яким у мене з'явилася можливість стати лордом і охазяйнуватися власним замком. Тільки через шість років мені вдалося потрапити в Лугову. Аша, як і раніше, жила в нашому будинку і була щаслива. Поруч із нею був сильний і турботливий чоловік, а під серцем вона носила його дитину. Як я вже говорив, про твоє існування я просто не знав і тоді не пощастило зустрітися, тому я просто не став з'являтися Аші на очі, а тихенько пішов зі спокійним серцем.

- Судячи з усього, я тоді десь гуляв. Я взагалі дуже рідко бував удома, за що постійно був покараний. До речі, цілком можливо, я міг тоді й під замком сидіти на горищі.

- Нікому не зрозуміти нашої жаги до свободи. А що ж Аша, вона не знала, що ти маг?

- Знала. Точніше, я їй розповів тільки про те, що вмію перетворюватися на дракона. На емоціях, одразу ж після того, як виявив цю здатність. Але замість радості за мене, отримав хорошого прочухана. Після цього я зарікся завжди тримати тему магії в таємниці, навіть від мами.

- Думаю, вона здогадувалася, що ти можеш більше і чим саме займаєшся вночі. Ми надто багато часу провели разом і вона знала, на що я здатний і що магія передається по крові. Мені здається, що саме страх за тебе змусив її так поводитися, немов якщо вона змусить тебе не говорити про магію, то вона сама собою зникне. - Дірас зітхнув і похитав головою.

- Можливо, - я знизав плечима. - У нашому домі справді була сувора заборона на розмови про магію і про тебе теж. Хоча спочатку я ще намагався хоч щось з'ясувати про батька.

- Боялася, - дракон знову зітхнув, - можливо, навіть образилася. Гаразд, залишимо твою маму в спокої, - він усміхнувся, - головне те, що ми, нарешті, зустрілися. Пропоную цю подію відзначити спільним польотом. Ти як, відчуваєш у собі сили на недовгий політ?

Я кивнув, з готовністю піднімаючись на ноги. Потім згадав, що так і не з'ясував одну річ:

- А можна поставити вам запитання?

- Звичайно, - Дірас припинив мрійливо витріщатися в небо і перевів погляд на мене. - Тільки, Саріде, потихеньку відучуйся соромитися мене і переходь на "ти".

- Постараюся, - я зніяковіло посміхнувся. - Коли ти знайшов нас у лісі, Елан був у свідомості?

- Вкотре захоплююся тим, як ти швидко вчишся! - після цих слів, Дірас з посмішкою скуйовдив мені волосся кінчиком хвоста і відповів: - Ні, Елан був непритомним. 

- Значить, він не бачив, що ти теж можеш ставати драконом?

- Не бачив. Скажу більше, у замку про це ніхто не знає, крім тебе, Тайлора, Тари та її батька. Тому я добре розумію, чому ти приховував дракона і не стану нічого говорити з цього приводу. А чому тебе це так цікавить?

Я зітхнув, готуючись висловити свої думки.

- Я радий тому, що, нарешті, познайомився зі своїм батьком, - я зніяковіло посміхнувся, глянувши на Діраса. - І це багато що змінить у моєму житті, знову поставить усе з ніг на голову. А я тільки звик і здружився з хлопцями. Мені здається, дізнайся вони, хто я, то відстороняться від мене. Адже вони бояться тебе.

- Я помітив, - Дірас усміхнувся. - Невже я такий страшний?

- Ні крапельки, тільки суворий, - я теж усміхнувся.

- Із хлопчаками тільки так і треба. Гаразд, я тебе зрозумів. Якщо хочеш, ми збережемо це в таємниці. Але що будемо робити з браслетами?

- А що з ними робити? - я машинально глянув на свої зап'ястя. 

- Річ у тім, що я не хотів би тобі їх більше одягати. Я взагалі не уявляю, як ти витримав стільки часу, стримуючи дракона. Звісно, я не хотів би щоб ти гасав над замком в день і вночі, а також даремно використовував магію. Але знову забрати в тебе свободу я більше не зможу. 

Я був дуже розчулений, почувши такі слова. Нарешті в цьому світі мене хтось настільки добре розуміє. Дійсно, блокування магії для мене було найгіршим, що сталося у цьому замку. 

- Тому, якщо ти хочеш, щоб все залишилося в таємниці, - продовжував батько, - браслети доведеться одягнути. Повторюсь, я цього не хочу.  

- Я теж не хочу, - зітхнув я. - А не можна зробити ще одні, схожі, тільки щоб вони не працювали?

- Я спробую, але нічого не обіцяю. Все одно, як мінімум до завтрашнього ранку тобі доведеться ще побути в лікарні, тож в мене є час. І ще, хочу попередити, якщо в мене все вийде з браслетами, то мені все одно доведеться все розповісти Тайлору, а ще Тарі й Неросу. А ти не зможеш приховати цю таємницю від свого цікавого друга, інакше він тебе так просто не відчепиться.

- Це точно, - я усміхнувся, уявляючи, як Малий завалить мене купою запитань, коли ми знову зустрінемося. Та й мені самому хотілося поділитися з другом, тримати такі важливі новини при собі дуже важко. - А чи так обов'язково розповідати Тайлору? - уточнив я, побоюючись, що мою спорідненість із Дірасом він не сприйме легко.

- Він мій перший учень і помічник, якщо я буду від нього приховувати хто ти, мені доведеться йому багато брехати. А я б цього не хотів.

- А Тисі й Неросу навіщо? - не вгамовувався я. Коли таємниця розкривається стільком людям, вона вже перестає бути таємницею.

- Практично з тієї ж причини. Нерос мій давній друг і помічник по замку. Та й із Тарою ми дуже близькі й від неї в мене немає секретів. Ну що, питань більше немає? Полетіли?

- На жаль, є ще одне. На той випадок, якщо наша спорідненість і те, що ти теж вмієш перетворюватися на дракона залишиться в таємниці, то як мені пояснити хлопцям, що я так швидко повернувся? 

- А навіщо їм щось пояснювати? - лукаво посміхнувся батько. - Ти не зможеш нічого правдоподібного вигадати, тому просто скажи, що не знаєш. Якщо дуже хочуть, то хай питають у мене, - він знову посміхнувся, - але вони навряд чи наважаться. Хіба що Майкі, але і йому я брехати не буду, відповім якось загадково та туманно. Ну що, полетіли?