Читати книгу - "Таємниця Чорного Дракона. Світ Білого дракона"

Глава 109

Але здивування тривало недовго, варто було погляду впасти на поле, усеяне трупами і чорну громаду попереду, як усі почуття зникли, залишивши гори розпачу. Він убив їх усіх, я мушу його зупинити.

Змахнувши кілька разів потужними крилами, я збільшила швидкість і помчала на Чорного дракона.

З розгону врізалася в нього всім тілом, збивши чудовисько. Він не чинив опір, лише в останню мить трохи відхилився, і удар вийшов не такої сили, як хотілося. Я розгорнулася на друге коло, спостерігаючи, як Чорний, трохи оглушений, якийсь час падав униз, але недовго. Вирівнявшись, він знову злетів. Саме тоді, коли я набрала швидкість.

Бажання вбити його було настільки непереборне, що затьмарювало всі аргументи розуму. Виставивши вперед величезні лапи зі страшними пазурами, налетіла на нього. Тільки тепер дракон був готовий і ухилився від атаки.

Я знову крутнулась у повітрі і відразу ж атакувала. На жаль, Чорний був швидшим. І літав він краще і вивертався вправно. Вдавалося лише легко подряпати, від чого я впадала в ще більшу лютть.

Скільки тривав наш бій, не знаю. Шалене кружляння, короткі сутички та політ. Я вже почала вибиватися з сил, але не здавалася.

Нарешті вдалося його поранити, з рани потекла кров, забарвлюючи чорне тіло. Я думала, кров чудовиська має бути чорною, але вона була червоною, як у людей. Це трохи остудило мій запал. На мені ж не було навіть подряпини, тієї миті я зрозуміла чому. Чорний дракон беріг мене, намагаючись ухилитися від атак. Він жодного разу не спробував зупинити чи вдарити у відповідь, лише ухилявся скільки міг. І навіть дозволив себе поранити.

Серце стислося від болю, хотілося закричати, щоб бився по-справжньому, але з горла вирвався дивний рев драконів, що злякав мене саму.

А він у відповідь, здається, щасливо засміявся. Ніколи не бачила драконів, що сміються, але це дуже нагадувало сміх. А потім заспівав. Ні, це не було схоже на пісні, що я чула раніше, швидше, нагадувало рев і рик і крик одночасно. Але я глибоко всередині знала, що то пісня. Шлюбна пісня драконів.

Він парив поруч і співав, а я заплакала, намагаючись відлетіти подалі, сховатися, від дикого бажання, що раптово охопило, підхопити цю пісню.

Вона вже лунала в моєму серці. Біль пішов, і я змогла піднятися з колін. Волосся заворушилося на голові від побаченого. У міру того, як Білий дракон пролітав над людьми, що померли, починало відбуватися щось неймовірне.

Я ясно бачила внутрішнім поглядом, як їх легені знову наповнювалися повітрям, серце, що зупинилося, починало знову стукати, люди піднімалися з землі. І кожен завмирав, дивлячись у небо на драконів, що кружляли у танці. Це було так велично, захоплююче. Люди тріумфували, повертаючись до життя. Із завмиранням серця дивились у небо.

Магія Білого дракона оживляла все довкола.

«Так ось вона яка!» - подумала я стомлено і полегшено.

А дракони у небі продовжували свій одвічний танець відродження. Здавалося, земля вторила їм, прокидаючись до життя від довгого сну. Величезні крила розсікали повітря в хитромудрих «па» і два величезні прекрасні створіння співали пісню перемоги та кохання. Цей світ більше не буде колишнім, все починало рухатися, наповнюючи фарбами світобудову.

Сотні людей, що дивилися на величних створінь, що ширяли в небі, стали повертати голови в мій бік. Серце стислося, тільки тепер від емоцій, що переповнювали.

Імператор, що лише кілька хвилин тому хотів покінчити зі мною, зараз з таким захопленням вдивлявся в обличчя, що стало не по собі. Несподівано він зробив кілька кроків у мій бік і поволі опустився на одне коліно. За ним проробив те саме Мудрий лев. А потім і всі, хто був на тій величезній рівнині, стали на коліна, схиляючи голови і віддаючи шану.

Мороз пробіг по шкірі і волосся стало дибки. У страху і хвилюванні оглядала поклоніння моїй персоні. В роті пересохло, серце відбивало чечітку, а ноги норовили підкоситися. Але усвідомлюючи важливість ситуації, гордо випростала спинку і величним поглядом обвела підданих.

Магія виходила з мене хвилями, але разом із нею залишали й сили. Скоро дракони, закінчивши свій танець, стали прозорими, а потім зовсім зникли.

Принц скочив на коня і на всій швидкості уже мчав до мене. З усмішкою спостерігала його наближення. Незважаючи на схилених людей, Асгард прагнув назустрічі. Зістрибнув з коня прямо на ходу і, підбігши, обійняв так міцно, що перехопило подих від почуттів. Скільки ми стояли, обнявшись, не знаю, моє серце нарешті відігрілося в його сильних обіймах. Слова стали непотрібні, все було зрозуміло без слів. В очах мого Дракона стільки любові та ніжності, що я була щаслива втопитися.

Він нахилився, щоб поцілувати, але несподівано помітив людей навколо, про їхнє існування ми на мить забули.

Принц кивнув, і королівська родина перша піднялася з колін, за ними усі інші.

Далі почалася така метушня, я мало що запам'ятала з подій.

Імператор зрікся престолу, усвідомивши свою провину, і після нашої з принцом швидкої коронації відправився з сім'єю до села, на пенсію, так би мовити.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍ Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно