Читати книгу - "Повстала з попелу, Делісія Леоні"

 Я зупинилася осторонь, щоб нікому не заважати. Також залишився один із групи чоловіків, найстарший, щоб пояснити знахарю все, що сталося. Поруч зі мною… стояв Тулай, накинувши на себе відлогу. Я не знала, навіщо він пішов за мною і навіщо він зараз тут.

Пораненим виявився чоловік років тридцяти п'яти, може старше. Вік важко було сказати точно зараз в подібному стані. Його знайшли справді в якійсь канаві, повністю загорнутого у щільну тканину. Викинули, наче вже порахували трупом. Рани були по всьому тілу і вже почали гноїтися.

— Важкий випадок. Його ще чимось обпоїли, - оглянувши пацієнта, уклав знахар. - Не впевнений, що виживе, але зроблю все, що в моїх силах.

— А яка плата буде? - втрутилася я.

— Я не беру гроші. Є у світі дещо цінніше за гроші, дівчино.

— І що ж це? – хмикнув несподівано Тулай, а я лише недобре зиркнула на нього.

— Віра, - відповів знахар.

— І в кого Ви вірите? - уточнила я.

— Єдиний бог землі - Хаос. Його тут забули, зненавиділи, але він наш істинний бог. Не можна богів міняти, особливо на якихось там Тулаєв та інших.

— А що зробив ваш Хаос для землі? Окрім як вирішив знищити всіх? - почула я гнівний і роздратований рик біля себе.

Знахар на нього уважно і з якоюсь зацікавленістю глянув.

— Такі наслідки наших гріхів, зневіри до нього. Завинили, значить, ми перед ним. А що він зробив для нас? - чоловік трохи схилив голову, не відводячи погляду від мого брата. – У молитвах до нього він виконував наші бажання, вів правильним шляхом, не давав братові своєму даремно життя наші забирати. Але це зрозуміє лише той, хто вірив у нього, молився йому. Був би ти батьком, юначе, зрозумів би про що я говорю.

Я раптом подивилася на Тулая і згадала, що ж у нього було троє синів, наче… Вони загинули, померли від старості. Цікаво, а чи пам'ятає він їх? Шкода йому, що він смертний, а його діти – ні?

— Його недаремно назвали Хаосом. Такий бог не міг бути богом справедливості та миру.

Знахар хмикнув.

— У людях знаєш скільки хаосу всередині? Поглянь у себе і побачиш його. Ми всі – лише потік хаосу, який знаходить свій спокій лише у вірі. І Його прозвали Хаосом, тому що він править хаосом на землі, що постійно миготить  у наших душах.

Я знову зиркнула на брата. Мабуть, нас сюди просто доля привела. Може ця людина зможе його переконати?

— Допоможеш мені? - запитав у мене чоловік, вказуючи на хворого. Я невпевнено кивнула. Я навіть здалеку бачила, наскільки серйозні його рани. У Деміана в порівнянні з цими були просто дрібниці. Тому я не знала, чи зможу.

Тулай залишився стояти там, де стояв, а один із чоловіків, який приніс бідолагу, попрощавшись, пішов. Я підійшла, і знахар показав мені на миску з водою та ганчірку. Я присіла поряд і почала витирати від бруду та запеклої крові обличчя чоловіка, його шию та груди. Цілитель же почав обробляти його тіло нижче.

— Хто його так? - прошепотіла я, швидше самій собі, ніж чекаючи відповіді.

— Люди – жорстокі істоти. Богам із нами складно, щоб побачити в кожній нашій душі хоч іскорку чогось доброго та істинного, – відповів мені господар будинку.

— Він не схожий на волоцюгу, - сказала я, відмивши його обличчя від бруду та крові і вдивившись у його риси.

Волосся довге, як у Тулая, тільки зараз колір не розбереш. Такі брудні та поплутані. Мужні та черстві риси, виразні вилиці, злегка вперте підборіддя. Я б сказала... таке вольове обличчя. Відчувалась у ньому сила і мужність, незважаючи на його стан. Мабуть, такого нелегко зламати. Мабуть… була нерівна битва? Один проти кількох розбійників?

— Тіло сильне. Впевнений, що ця людина не з низів суспільства, – також погодився зі мною знахар.

Я почала протирати його груди, і тут вже були найсильніші рани. Цілитель сказав, що треба добре очистити їх. У нього були сильнодіючі трави та зілля, які мають допомогти загоїти їх.

Чоловік ледве дихав. Навіть його груди майже не піднімалися. Він не відчував болю, жодного разу не здригнувся, хоч мені довелося докладати зусиль, щоб усе добре обробити. Звичайно, від такого виду… мені було важко. Хотілося на свіже повітря, хотілося не відчувати цей запах гною, не бачити ці жахливі поранення.

— Ви сказали, що його обпоїли? Чим? - поцікавилася я. Мені було авжеж цікаво, але насамперед я вирішила чимось зайняти свій мозок.

— Магічне зілля. Він впав у забуття. Важко буде повернути бідолашного з його спогадів, але зараз йому це лише допомагає. Він не відчуває болю. Знеболити такі поранення, – знахар похитав головою, – без магії неможливо. А я – не маг, лише знахар.

Раптом чоловік почав жадібно хапати ротом повітря і щось шепотіти. Він часто задихав, дуже часто. Його лоба перетнули глибокі зморшки.

— Що з ним?

— Не знаю, — з тривогою прошепотів знахар і підійшов ближче. – Він має бути в глибокому сні, але… він явно щось хоче сказати чи когось покликати.

Знахар схилився над його обличчям, підставивши вухо і вслухаючись у його шепіт.