Читати книгу - "Зцілення душі, The goddess Aphrodite"

— Ти ще не зрозумів, що ти не вільний, Домінік? — сказала одна з істот, огортаючи його своєю тінню. — Темрява завжди буде частиною тебе.

Не даючи їм часу на подальші слова, Домінік підняв руки, і з його долонь вирвався потік світла. Яскраві промені освітили темну землю, розсіюючи всі магічні пастки і відкидаючи створінь назад. Проте цього разу була більша загроза — створіння не зупинились. Вони повернулись до атаки, їхні тіло і дух були гнучкими і смертоносними.

Боротьба була важка, і кожен удар Домініка був пронизаний болем, адже потвори не просто били його, а намагалися зламати його волю. Всі ті часи служіння темряві залишали свій відбиток на ньому. Його сили були обмежені, але він не зупинявся. Кожен його рух був пронизаний рішучістю. Він був готовий боротися до останнього.

— Я не здамся, — сказав він, коли одна з потвор рвонуло до нього, намагаючись відкинути його магію.

І, зібравши всю свою силу, Домінік викликав потужний спалах світла, що вдарив прямо в чудовисько. Потвора завила від болю, розлітаючись на шматки. Але інші чудовиська не здавались. Вони намагались залити його темрявою, яка не тільки слабшала його сили, але й починала проникати в його душу.

В той момент він почув дзвінке відлуння в своїй душі — це була її енергія, його світло. Він відчував її присутність.

— Емма… — прошепотів він, знову відчуваючи силу, яку не міг зупинити.

Він стиснув кулаки, його магія, ставши сильнішою, вибухнула, перемагаючи решту чудовиськ, відштовхуючи їх від себе.

Але, попри перемогу, його сили почали слабшати. Протистояння забрало багато енергії, і рани почали кровоточити.

Тим не менш, він стояв, підтримуючи свою рішучість, і знав, що повернеться до Емми, адже його боротьба тільки почалася.

— Я буду з тобою, Еммо, — сказав він, шепочучи це самому собі. — Я не дозволю нікому забрати тебе.

І з цими словами він вирушив до замку Тиціана, знаючи, що кожен крок наближає його до мети.

Домінік, спираючись на своє світло, рухався через темні коридори замку Тиціана, кожен крок відчувався, як остання можливість. Хоча він вже переміг чудовиськ, що послані темним магом, відчував, що найстрашніше ще попереду.

У величезній залі замку, де мрак і тіні плутались із магією, що відчувалась у повітрі, він зустрів Тиціана. Це була місце, де дві сили мали зіткнутися — світло і темрява, обидві величезні та непокірні.

Тиціан стояв на троні, спокійно і впевнено, його очі, темні як сама ніч, випромінювали холодну, всеохоплюючу силу. Його фігура була оточена магічним сяйвом, що давало відчуття неминучості його домінування.

— Ти не зрозумів, Домінік, — сказав Тиціан, голос його був спокійний, але в ньому вивітрилось стільки зневаги, що здавалося, він уже виграв. — Ти не можеш втекти від темряви. Вона завжди буде частиною тебе.

Домінік стояв перед ним, його магія пульсувала світлом, створюючи поле захисту навколо нього. Але, попри це, він відчував, як важка енергетика Тиціана починає тискати на нього, з кожним кроком темрява ставала сильнішою.

— Я не твій слуга більше, Тиціан, — відповів Домінік, піднімаючи руки, щоб підготуватися до битви. — Я вибрав світло. Я буду боротися до останнього, щоб тебе зупинити.

Тиціан лише посміхнувся, а його магія вибухнула, як потік чорної рідини, що покрила все навколо. Це був вибух темної магії, яка затопила простір, і кожен крок Домініка у цьому морі здавалося нескінченно важким.

— Ти нічого не розумієш, — сказав Тиціан, його темні очі горіли. — Ти наївний, якщо думаєш, що можеш позбутися мене. Ти належиш темряві так само, як і я. Ти вже не вийдеш з цього бою живим.

Відразу після цих слів Тиціан кинув на Домініка потік чорного вогню, який розірвав повітря і намагався спалити все, що стояло на його шляху. Домінік ледве встиг підняти свої руки, створюючи бар'єр зі світла, щоб відбити атаку. Полум'я темряви зустрілося з його захистом, і між ними спалахнула страшна енергія.

Завдяки своєму новому вмінню володіти магією світла, Домінік зміг відбити перший удар, але кожен його рух відчувався важким. Тіло боліло, а рани, отримані під час попередніх битв, не давали йому відпочити. Але його серце билося в такт його рішучості. Він не міг зупинитися.

— Ти ще не переміг! — сказав він, зриваючи з себе темряву, що намагалася охопити його. — Я буду битися за свободу і за тебе, Еммо!

Тиціан лише знову засміявся, але цього разу його сміх був холодним і безжальним.

— Ти не зможеш перемогти! Ти став слабким, Домінік, — сказав він, підвищуючи свій голос, і навколо нього виникли потужні магічні кулі, готові влучити в будь-який момент.

Між ними вибухнула магічна буря, коли світло і темрява злилися в одну могутню силу. Домінік відчував, як магія Тиціана проникає в його тіло, намагаючись підкорити його. Важка темна енергія перехопила його сили. Він відчув, як магія почала впливати на його свідомість, намагаючись захопити його розум. Боротьба стала внутрішньою.

— Ти все ще належиш мені, — прошепотів Тиціан, наближаючись до нього, його очі сяяли червоним вогнем. — Не можна вирватися з того, чим ти був.

Але раптом Домінік відчув її присутність — це була Емма, її сила світла проникала в його серце, надаючи йому силу. Його магія знову розгорілася. Він відчував, як серце б’ється сильніше, і його руки наповнилися світлом.

— Ні, Тиціан, — сказав Домінік знову, стоячи твердо. — Я не твій. Я належу собі і своїм переконанням.

І з цією силою, що проникла в його душу, він підняв руку, і потік світла вийшов з його тіла з величезною силою. Тиціан спробував відбити атаку темрявою, але світло, яке тепер належало Домініку, було сильнішим. Темрява відступала, виблискуючи і згасаючи, наче нескінченної тіні не було місця в світі, де панувало світло.