Читати книгу - "Містичні істоти, загадки і таємниці Карпат, Данило Ульянов"

За зовнішнім виглядом дикі нарциси дуже подібні до садових. Та й на запах вони так само приємні. Втім, дикі нарциси вищі, а квітка більша ніж у садових і сягає в діаметрі іноді десяти сантиметрів.

У чому ж полягає незвичайність долини нарцисів? Річ утім, що здебільшого нарциси ростуть тільки на висотах понад 1000 метрів над рівнем моря. Таке низинне розміщення, як у долині нарцисів, є нетиповим, і пояснити його можна лише особливою передісторією. Припускають, що нарциси поодиноко траплялялися в Карпатах ще в залізному віці у рідких лобових лісах. Коли люди почали заселяти ці території й вирубувати ліси, на їх місці з'являлись вологі галявини, які тривалий час використовували як сінокоси та пасовища. Це привело до суттєвого збільшення кількості нарцисів і утворення з часом цілої долини. Проте не самі лиш нарциси роблять долину унікальною й дивовижною.

Тут зустрічаються також інші види рослин, занесені до Червоної книги України. Це, наприклад, астранція велика, пізньоцвіт осінній, шафран осінній, кандик собачий зуб, пролісок, білоцвіт весняний та низка орхідей. Крім того, тут водяться такі рідкісні види тварин, як тритон звичайний та озерна жаба. Особливо багато тут видів метеликів: адмірал, денне павине око, жалібниця, будяківка, бражник винний малий, махаон, подалірій, бражник Прозерпіна, сатурнія мала тощо. Насправді, ураховуючи таке різноманіття метеликів, можна було б сміливо назвати долину нарцисів долиною метеликів, чи не так?

Скелі Довбуша

Багато місцин у Карпатах називаються Скелями Довбуша. Деякі з них розташовані в лісі, за 16 кілометрів від Болехова, в Івано-Франківській області. Ці унікальні скелі розкидані на 26 гектарах території ландшафтного парку в оточенні дикої природи. Щороку сюди приїжджають туристи з усього світу. Торкнутися серця Довбуша вони хочуть не в переносному, а в буквальному розумінні.

Виступи велетенських скель — то є не просто мертве каміння. За легендою, кожний камінь цієї скелі — частина тіла легендарного опришка. Кажуть, що коли Марічка Дзвінчукова зрадила Довбуша, то її чоловік і стрілив опришка. Довбуш довго просився, аби вірні його хлопці віднесли помирати бідолашного в гори, які він так любив. Проте віроломні пани пустили по сліду псів, які знайшли Олексу й розтерзали на дванадцять частин. Відтоді голова Довбуша стала виступом скелі, груди могутні — каменем, що дихає… Над підземною печерою, де колись була конюшня й опришки тримали зброю, знайшов собі місце могутній кулак Довбуша. На місці, де заховане серце Довбуша, як свідчать давні легенди, відбувається справжнє диво — всі задумані там бажання здійснюються. Саме це і приваблює туристів, які хочуть переконатись у силі опришка.

Загадкові камені Закарпаття

В урочищі Апшинець біля старого гуртожитку в долині річки Чорна Тиса лежить камінь із написом угорською мовою: «896-1896 ЕМКЕК FАСSOPORT», що перекладається як «У пам'ять про групу дерев». Багатьом людям остаточно невідомо, що це за камінь. Так, хтось казав, що це якась могила, дехто взагалі навіть не знав про існування каменя.

Аби зрозуміти первинне значення цього напису, потрібно поринути в історію. 896 рік є роком заснування Угорського королівства, а 1896 року відповідно відбулося святкування тисячоліття від заснування держави. Скоріше за все, з цієї нагоди мадяри й засадили те місце деревами, а щоб увіковічнити цей вчинок, поставили кам'яну плиту. До речі, тут і сьогодні росте гарно висаджена група дерев. Серед них можна побачити навіть сосну кедрову європейську. Судячи з висоти та товщини стовбурів дерев, можна сміливо сказати, що їхній вік — понад століття.

Недалеко від цього місця стоїть гарно оздоблений старий гуртожиток, оббитий гонтою.

Далі дорога веде у верхів'я ріки Чорна Тиса, до її витоків. Тут теж стоїть пам'ятний знак. Звідси можна потрапити до мальовничого озера Ворожеска. Тут, як розповідають місцеві жителі, на одному з берегів стояв камінь із незрозумілим написом.

Пізніше його перевернули написом до землі, а з роками й зовсім забули про нього, тож напис так і залишився нерозгаданим. Розповідають, що в давнину тут втопився пастух, і на одному з каменів був зроблений пам'ятний напис.

Цікавий камінь лежить у долині потоку Бистрик неподалік від Осмолоди. Його називають каменем Потоцького. На камені вибита дата — 11.04.1908 — та герб дому Потоцьких «Пілава». У такий спосіб була увіковічена загибель польського шляхтича, намісника Галичини.

Насправді ж убивство шляхтича Потоцького відбулося не 11 квітня, а 12-го.

Цього дня молодий 20-річний студент Мирослав Січинський чотирма пострілами вбив 46-річного Анджея Потоцького в його власному кабінеті. На той час Потоцький обіймав посаду цісарського намісника на Галичині. Січинський заздалегідь записався на прийом і серед купи паперів проніс пістолета. Увійшовши до кабінету, Січинський промовив: «Се за наші кривди, за вибори, за смерть Каганця». Після цього пролунало чотири постріли.

Здійснивши вбивство, студент поклав пістолета на підлогу і сів, чекаючи на поліцію, яка прибула приблизно за півгодини. Суд визначив покарання для вбивці у вигляді 20 років ув'язнення, хоча поляки вимагали смертної кари через повішення. Під час перебування у в'язниці Січинському допомогли втекти до США, де він зустрів старість і помер, коли йому виповнився 91 рік.

Що ж спричинило таку жахливу ситуацію? Річ у тім, що за тих часів українських кандидатів на виборах до сейму всіляко пригнічували. Один із кандидатів, Каганець, був забитий до смерті. Результати виборів фальсифікувалися та перекручувалися. Для заспокоєння невдоволених українців влада залучала солдатів, які нещадно посипали спини натовпу палицями. Тож з огляду на це вчинок Січинського, який втілював погляди тогочасної інтелігенції, не здається таким уже несправедливим.

Тунель кохання

Тунель кохання — це незвичайне місце, де здійснюються мрії закоханих про вічну любов. Він простягається на чотири кілометри вздовж залізничної лінії, що сполучає селища Клеваньта Оржів у Рівненській області.

Тунель утворений заростями дерев і кущів, що сплелися у формі арки. Дивовижно те, що виник тунель зовсім випадково, а причиною стала надмірна любов радянської влади до секретності. За радянських часів залізнична одноколійка вела до колишньої військової бази, тож, аби замаскувати дорогу, її щільно обсадили з обох боків деревами і кущами. Із плином часу зарості припинили обрізати, і вони утворили такий собі зелений коридор. Ідеальну форму цьому коридору надав вантажний потяг, який регулярно курсує до деревообробного комбінату й обламує «зайві» гілки на своєму шляху.

За давнім повір'ям, закохані, які поцілуються тут і загадають одне бажання на двох, коли колією їхатиме поїзд, ніколи вже не розлучаться.

А коли хтось висадить у тунелі квіти, то і життя матиме квітуче і щасливе.

Популярним