Читати книгу - "За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)"

Туман розсіявся, а над головою пронеслося мелодійне щебетання птаха. З відходом Давида все навколо оживало, світ наповнювався новими барвами. Вдосталь надихавшись, я вловила знайомий запах, що поступово випаровувався. Жасмин. Саме жасмин найчастіше використовували у любовних заклинаннях. 

Клятий чаклун! Невже він справді щойно намагався мене приворожити? Не потрібна я йому, ага-ага! Нехай лише спробує попастися мені на очі, спопелю на місці, наплювавши на власне життя. Краще вже смерть, аніж бути чиєюсь маріонеткою із нав’язаними почуттями. Нікому — чуєш, Усесвіте! — більше нікому не дозволю гратися собою, залякувати або обмежувати. Неважливо, демон це чи нечисть — знищу кожного. 

Прохолодний вітерець пройшовся по моїй спітнілій шиї, спускаючись нижче по хребту. Нахлинуло відчуття спустошення та зневіри. Енергетика смерті тиснула, від чого я сповзла на землю, зарившись долонями в колючу траву. 

Боковим зором помітила, як темна подовгаста плямка, що віддалено нагадувала жіночу постать, плавно наближалася до мене. Крижана рука опустилася на моє плече. Я здригнулася, підвівши очі на відьму. Вона поступово набувала чітких форм, наскільки це було можливо для примари. 

— Ти мусиш її врятувати, — озвалася Меліса. На фоні блідої, майже прозорої шкіри, її зелені очі здавалися ще яскравішими.  

Обряд, який ми провели із Софією, насправді не лише викликав мертвого, як думала подруга, а прив’язував його до живої істоти. За таку неуважність саме вона й мала поплатитися, проте це я по дурості пролила свою кров. І тепер дух Меліси до скону плентатиметься за мною, куди б я не пішла.  

Ми до ранку вивчали цей клятий ритуал, але нічого, щоб могло розірвати цей зв’язок, у книзі не знайшли. Пізніше Софія з нажаханим виразом обличчя вирвала з моїх рук Лемеґетон і, повідомивши, що мусить віднести його назад до ректорки, доки вона не помітила зникнення книги, чкурнула за двері. А повернувшись і начепивши на себе усмішку хитрого кота, до самісіньких занять набридала мені зі своїми дурнуватими запитаннями: 

«Як там її дорога Меліса? Чи запитувала вона про неї? Чи бачить вона її? Чи може просто тут і зараз явити себе перед нею?» 

На щастя, Меліса не являла себе... до цього моменту. 

— У що вляпалася Софія цього разу? — я змучено потерла очі, не стримавши в’їдливу посмішку. 

Відьма забрала свою примарну руку з мого плеча, поглянувши на стіни академії. 

— Мама, — проказала вона загальмовано. — Моїй мамі загрожує небезпека. Допоможи їй. 

— І хто ж твоя мама? 

Навіть не сподівайся! У мене своїх проблем по саму горлянку! 

— Ось ти де! — виник на стежці Арсеній Вікторович. — Чого там розсілася, відьмо? Хутко в академію, урок ще не завершений! 

 *** 

Підземелля академії заполонив сморід плісняви. Від цього запаху до горла підступала нудота, тому я намагалася глибоко не вдихати та не стояти біля стін. Сіла навпочіпки та обхопила себе руками за коліна, спостерігаючи, як Арсеній Вікторович усе нахвалював ненависного мною Давида. Той лише байдуже спостерігав за іншою нечистю, обираючи з натовпу нового суперника для спарингу. Він обвів поглядом тісне затемнене приміщення, зіткнувшись із моїми очима, що палали люттю. 

Здавалося, зараз цей півень обскубаний, що знову схилив свою голову набік і самовдоволено мені посміхнувся, направить на мене вістря свого меча та викличе на бій, але ось його погляд ковзнув над моєю головою, а кутики губ поповзли донизу, й він із насмішкою вигукнув: 

— Не складеш мені конкуренцію, Андрію? 

Я злегка повернула голову назад і зустрілася з багряними очиськами ще однієї тварюки, яка не давала мені спокійно набиратися знань в академії.  

Думала, всі упирі в цей час спокійненько сопуть у своїх ліжечках, чому ж тоді цьому недоумку не спиться? 

— Ще питаєш! — фиркнув Андрій. Упир помітив мене та підморгнув, на що я лише скривила губи. 

— Не люблю червоні очі. 

Здригнулася від раптового голосу Меліси над вухом. Вона ліниво потягнулася й присіла поряд. 

 — І упирів, — додала відьма, задумливо дивлячись перед собою.  

— А я тільки одного, — кивнула головою на Андрія, що ставши в бойову стійку й обхопивши обома руками клинок, повільно обходив Давида по колу. Чаклун змахнув мечем, але він відбив атаку. Не чекаючи наступних дій супротивника, Давид знову й знову завдавав нових ударів. 

Від дзвінкого звуку зіткнень лез з’явився тиск у голові. Я прикрила вуха долонями. Останнім часом я стала занадто чутливою. 

Почувся пронизливий брязкіт, коли від чергового удару Давида меч упиря розламався, і його шматок відлетів у стіну. Відкинувши в сторону свою зброю, Андрій перемістився за спину чаклуна, проте той спритно перехопив його за горло. Підняв того у повітрі, наче упир нічого не важив, і жбурнув спиною на підлогу. 

Я скривилася, почувши, як затріскотіли його кістки.  

Пробивши товщину бетону, під захоплені оплески Арсенія Вікторовича виповзла товстенька ліана й закрутилася довкола шиї Андрія. Його червоні очі засвітилися в темряві. 

Тільки-но я потрапила в академію, ця ікласта потвора обрала мене як свою жертву. Він усіляко мене домагався, а коли я давала відсіч, невдоволено шкірив зуби, називаючи невдячною дівкою. За його словами, він мене шкодував і робив мені велику послугу, адже приділяв свій неоціненний час «такій, як я». 

Тому у цей момент я аніскілечки йому не співпереживала.  

Несподівано Давид схилився над Андрієм і повернув його голову у мій бік. Губи чаклуна заворушилися, проте, як би я не напружувала свій відьомський слух, крізь вигуки нечисті не змогла розчути його слів.  

— Мені здається, чи твій хлопець клятий психопат? — зітхнула поряд Меліса. 

— Він не мій хлопець, — я закотила очі, поклавши підборіддя на згин ліктя.