Читати книгу - "Сплетіння долі, Аріна Спел"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
От уявіть собі, йду я в кімнату, в голові цілковитий хаос. Думки про те, що припустилася помилки, думаючи, що буде можливо ізолюватися від світу закрившись в своєму маєтку, не дають мені спокою. Що потрібно вибиратися в місто, зустрічатися з так званими друзями, продовжувати звичне життя для першої Ксенії і при цьому не видати себе. Злість, втома, роздратування.
Заходжу в кімнату, а там…. Добрий вечір, припливли. На колінах, в одній білизні, схиливши голову сидить Семюель. Прийняв позу покірності. Знущається, чи що?
-Труси чого не зняв? - уїдливо запитала я.
-Бо не знав, чи сама увійдеш.
-Ну, по перше, хто б насмілився увірватися зі мною? А по друге, якби увійшов, то логічно тобі бути голим. Нащо ця гра?
-Я граю? Я? Це ти мені скажи, навіщо ця гра? Де ти справжня? Зі мовною на одинці, чи з такими як Астрід? Думаєш я не бачу всіх протиріч? Там, при ній, ти захищала мене, не дала принизити навіть в дрібниці. Може й чутки про рабів, яких ти вбила, це вигадка й вони всі живі?
-Вони мертві!
-Ти вбила їх?
І що відповісти на це питання? Як пояснити те, що обговорювати я не взмозі?
-Ці руки вбили їх!- простягла свої долоні до верху.
-Не розумію, ти кажеш, але стає ще більш заплутано. Не довіряєш мені?
-Кому тобі? Я навіть імені твого не знаю!!!- перейшла я на крик.
Що він хоче від мене? Щоб я відкрилася? Щоб поставила своє існування на кон? Життя било мене не раз , втовкмачуючи просту істину - не довіряй нікому! особливо не довіряй чоловікам!
-Адам.- почула я.
-Адам.- здивовано повторила за ним. - Адам. Звідки я знаю це ім’я? Зараз, коли ти сказав, зʼявилося відчуття, що тільки так тебе і звуть.
-Я казав тобі про це. Ще в першу ніч, коли ти була не при тямі. Я багато що розповідав.
-Шкода, що я не чула…
-Можу повторити , якщо хочеш.
-Будь-ласка.
Ми вмостилися до сну. Я одна, на величезному й холодному ліжку, він на розкладному кріслі навпроти.
Адам говорив, говорив, говорив. Більше про дитинство, про вільне життя. Про рабство мало й без емоцій. Хоча біль було не важко розпізнати. Він говорив, а по моїх щоках текли сльози. За нього, за мене, за наші долі. За все.
-Хочу щоб ти знав. Я не скривджу. Ніколи. Навмисно не скривджу. Не можу зараз всього пояснити. Не час. Просто довірся. Мені потрібно повертатися до світського життя, хоча б частково. А тобі треба підіграти. Ніхто, ні за яких обставин не повинен знати, що між нами на справді. Для оточуючих ти раб, а я твоя власниця. Зла і безжальна.
-А що між нами?
—Ти мій друг.
-Просто друг?
-Найкращий і єдиний- уже посміхаючись відповіла я.
Він важко видихнув, поклав руки за голову, закрив очі й замовчав. Це, мабуть, означало кінець розмові.
Може й на краще. Я й так стільки наговорила. Не важко скласти два і два. Чи зможу я колись довіритися йому? Чи потрібно це мені?
-Завтра треба виїхати в місто. Пройтися по крамницях. Показатися людям. -я знала, що він мене чує. -Слухаюся і підкоряюся, друже.-була мені відповідь.
-Не починай! Дратуєш.- я жбурнула в нього маленьку подушку, якою підпирала спину.
Він схопив її , підніс до обличчя, втягнув запах..
-Друг.- прошепотів. Хотів кинути, навіть руку підняв, але потім передумав, залишив біля себе.
І що у цій простій, але й водночас не зрозумілій розмові мене так збентежило? Чому не можу заснути? Чому на думці лише одне, які на смак губа мого друга.
Адам. Його звуть Адам.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Сплетіння долі, Аріна Спел», після закриття браузера.