Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

Ігор несподівано буквально затягує мене всередину й зачиняє за мною двері. Я шпортаюся у власних ногах, ледве їх переставляючи, мало не вдаряюсь об стіну, але чоловіка це, здається, не бентежить. Він окидає мене злим поглядом і криво посміхається, помічаючи вбрання, взуття на підборах, макіяж і зачіску.

— Що ти собі дозволяєш? — запитую, розправляючи плечі й гордо підкидаючи голову.

— Я що дозволяю? — він осміхається, а його погляд випромінює небезпечний блиск. — Я ночував удома, а ось де шлялася ти?

— Я була в клубі, — здвигаю плечима. — Зустрічалася з подружками. Яка тобі різниця, ти більше мені не чоловік.

Ігор притискає мене до стіни й б’є кулаком в стіну небезпечно близько від мого обличчя. Дивиться розлючено: ніздрі роздуваються, губи складені в тугу смужку, хіба що пар із вух не валить.

— Я все ще твій чоловік, що б між нами не сталося. І в тебе немає права шлятися з подругами по клубах. Ти хоч уявляєш, що про мене подумають?

Він знову б’є кулаком об стіну, цього разу ще ближче, і я мимоволі схлипую. У цю хвилину боюся його до божевілля. Він розлючений і явно не бачить меж дозволеного.

— До розлучення вдома сидіти будеш, зрозуміла? А потім гуляй де хочеш, але ім’я моє однаково не смій ганьбити, я балотуватися буду, мені твої соплі-танці ні до чого. Гідно поводься.