Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Амадіна кивнула. Вона почистила кухню і тепер знімала фартух, збираючись іти відпочивати.

— Доктор Марвей так каже. Це Соур підслухав випадково розмову Її Світлості та лікаря. Він каже, що організм графа не реагує на щось, а свій розум теж не контролює. Ще трохи і вони зкличуть... ой, не розбираюся я в цих слівцях... комністіум...

— Консиліум? - підказала я.

— Та боги його знають. Може і так. Одним словом, граф небезпечний для суспільства. Його хочуть визнати неосудним і закрити в божевільні. Ось така трагічна доля у нашого господаря! Ой, добре, що його мати не дожила до таких часів. Бідолашна стара графиня! Вона не пережила б такого горя повторно.

— Повторно? - вчепилася я за цікавий момент.

— Тож ми думаємо, що це спадкове. Його батько, граф де Лівон, також збожеволів і помер. Все повторюється точнісінько. Я вже працювала в цій сім'ї і все бачила на власні очі. Кажуть, божевілля передається у спадок. І як добре, що молодий граф не має дітей! - Амадіна склала руки і вимовила подячну молитву богам. - Ну, ти їж дитинко. Помий тільки за собою тарілку, погаси світло і лягай відпочивати. Добраніч!

Жінка покинула мене, а я поглинала свій хліб. Нічого. У притулку нас годували лише двічі на день, і одним із прийомів їжі був шматок черствого хліба та холодний чай. Тож не звикати. Натомість я отримала безцінну інформацію. Отже, батько графа мав схожу хворобу? Але яку саме? Цілком ймовірно, що він міг бути дійсно божевільним, адже повірити в те, що обидва члени сім'ї були схильні до паразитарної магії - дуже складно. Швидше, навіть неможливо. Тоді виникало закономірне питання: а граф Вітор де Лівон чим саме хворий?

Я підігріла наново суп, відрізала пару шматочків хліба, заварила чай, і поклала на блюдце свій шматочок пирога. Сподіваюся, цього разу граф дотримає слова? Жертвувати своєю вечерею заради його чергової показової гри не маю наміру.

У маєтку вже панувала напівтемрява. Горіли кілька ламп, ледь освітлюючи коридори, сходи та великий парадний хол. Не вмію я ходити, як Соур. Стук моїх підборів луною розносився по порожньому будинку. Аби тільки дворецького ніде не зустріти. Якщо випливе, як примара з нізвідки, мої нерви не витримають. І залишиться граф, як і я, без вечері.

Відкрила двері до кабінету і одразу зустрілася з поглядом чоловіка. Він сидів навпроти, за письмовим столом. Трохи примружившись спостерігав за мною. Це був осмислений погляд, я була в цьому певна. І від цього мені стало якось не по собі.

Взявши з тумбочки тацю, занесла її до кабінету і поставила на стіл перед графом. Поспішно зачинила за собою двері і, зупинившись посеред кімнати, дивлячись графу в очі, промовила:

— Я принесла вечерю, мілорде. Щоб уникнути непорозумінь, хотіла б одразу поставити запитання: Ви бажаєте вечеряти чи мені віднести все назад? Мені вже зробили догану за розбитий посуд, тому, якщо щось не так, я краще віднесу і їжу і посуд цілими.

Важко було зрозуміти, що хоче сказати граф. Він дивився так, наче... «Яка темрява принесла її сюди?!» Погляд нерухомий, немиготливий, але від цього лише похмуріший і грізніший. Я нервово ковтнула, трохи кашлянула і повторила спробу:

— Я знаю, що Ви мене чуєте та розумієте. Також знаю, що Ви можете подати мені знак. Я пам'ятаю Ваші слова: поряд з Вами жодного звуку...

Я не домовила. Підлога під ногами почала тремтіти, на підносі застукав посуд від вібрації. При цьому чоловік нічим не видавав свого гніву. Але я була впевнена, що це його реакція на мою балаканину.

— Вважатиму, що це знак згоди на вечерю, - вимовила я і рішуче попрямувала до столу. Вібрація посилилася, але я не звертала уваги. Тихесенько лише нагадала чоловікові про нашу угоду. І тут вже граф проявив перші почуття. А саме здивування. Іронічне. Його ліва брова іронічно зігнулася, а погляд пропалював в мені дірку, через що я мимоволі спалахнула. Така вперта поведінка не в моєму характері. Але завтра мене могли вигнати надвір. На кону стояло занадто багато.

— Я не видам жодного звуку, якщо Ви також підете на контакт зі мною, мілорде. Я маю виконати свою роботу, інакше завтра мене звільнять. До того ж Ви голодні, і в цьому я впевнена. Не бачу сенсу відмовлятися від їжі.

Я присунула стілець ближче до чоловіка. Сіла поряд, взяла тарілку та ложку. Зачерпнула трохи супу і піднесла до стиснутих чоловічих губ.

Я вирішила не здаватися. Також уперто тримала ложку, хоч руку вже звело від напруження та незручної пози. У такому становищі, як ми сиділи, я дивилася на мужній профіль графа. Він невідривно дивився в одну точку, мабуть, намагаючись взяти мене змором.

— Мілорде, я можу бути й галасливою. Навіть не повірите наскільки! - не здавалася я. - Не забувайте, що Ваша маленька таємниця може розкритись. Не змушуйте мене стати нестерпною жінкою.

Чоловік закотив очі, тихенько зітхнув і відкрив рота. Мені навіть захотілося розсміятися. Так смішно він виглядав у цей момент. Я підібгала губи, щоб справді не посміхнутися. Я підносила хліб, чоловік відкушував шматочок, і я одразу ж підносила ложку гарячого бульйону. Після супу пішов пиріг з чаєм. З напоями було важче: щоб випадково не облити графа, щоб він не поперхнувся. Звичайно мені потрібна була практика, і я бачила гнівне обличчя, коли я все ж таки трохи розлила чай на його бороду, і на серветку, яку я передбачливо поклала на його груди.