Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
З самого ранку робота в офісі вирує. Шеф раз у раз метушиться і роздає вказівки.
Незабаром кінець року і наступного тижня до нас повинні приїхати з перевіркою, тож ми підганяємо всі звіти, виправляємо косяки, щоб не вдарити обличчям у бруд.
– Рито, скільки мені ще чекати на свій звіт? – сердиться з кабінету Сергійович.
– Несу, Вікторе Сергійовичу, – озивається Рита і, перевівши погляд на мене, закочує очі. – Побіжу, бо зараз комусь «швидку» доведеться викликати, тиск підскочить і все, прощавай тринадцята зарплата наприкінці року.
– Ахаха, Ритко, тихіше ти, а то ще почує, – я не можу стримати сміх.
Сьогодні всі начебто змовились. Таке враження, що всі мешканці міста вирішили зателефонувати до нашого офісу, і кожен із якимось питанням. А ще потрібно підготувати безліч документів до приїзду перевіряючих. Наприкінці дня, я вже мрію тільки про одне, приїхати додому, прийняти душ і лягти спати. Не залишається навіть сил на вечерю.
– Скоро новорічний корпоратив, Лана, ти як, підеш?
– Обов’язково, ти ж знаєш, я завжди ЗА! – підморгую Тані.
– Весь наш офіс іде, думаю нудно не буде, – до розмови приєднується Тимофій, ще один наш колега.
Рита повертається до нас від шефа розлючена.
– Чесне слово, звільнюся до бісової матері, – сердиться вона.
– Рит, що трапилося, – я відриваю погляд від монітора і поглядаю у бік подруги.
– Дістав цей кровопивця. Рабовласник! Все йому не так, я на цій роботі вже загинаюся. Я коли на лікарняному була, навіть тоді наслухалася по телефону від нього, яка я безвідповідальна. Мені взагалі повинні доплачувати за те, що я з цим тираном працюю. Звільнюсь, ось точно звільнюсь.
– Тихіше ти, а то зараз почує і прибіжить. Давай зробимо перерву і сходимо на перекур, – я встаю з-за столу і накинувши пальто, прямую до виходу.
– Добре, що з нами на корпоративі його не буде, інакше зіпсує нам свято, – пошепки каже Таня.
Ми з Ритою виходимо надвір. З іншого боку нашої будівлі для працівників обладнано спеціальне місце для паління, туди ми і прямуємо. Особисто я не палю, просто хочу відволікти, щоб вона трохи заспокоїлася.
Рита підпалює цигарку, глибоко затягується і видає:
– Я думаю, він мені мститься.
– Тобі, мститься? За що?
Вона випускає з рота цигарковий дим і дивиться на мене, не наважуючись розпочати розмову.
– Тільки ні кому не кажи про це. Два місяці тому він викликав мене на килим і почав буркотіти щодо одного з моїх звітів, що він кострубатий тощо. А потім раптово почав приставати до мене, натякати на приємне проведення часу, лапати мене своїми жирними ручищами. Мене мало не знудило прямо там, на його дорогий килим. Уявляєш.
– Ого, неочікувано! – я в шоці від почутого.
Ніколи нічого подібного не помічала за ним. Хоча не дивно, що він не встояв перед Ритою. Вона дівчина гарна, з пишними грудьми та пухкими губами, але все одно його поведінка це не виправдовує.
– А в мене взагалі хлопець є. Якби він дізнався, що мені цей боров пропонував, то точно цього Сергійовича прибив би. Він у мене боксер, з трохи відбитими мізками. Довго би не церемонився, – Рита нервово струшує попіл із цигарки.
– Ніколи б не подумала, що він на таке здатний. У нього, начебто, дружина є.
– Він розлучений. Але навіть якби і була дружина, таких як він це не зупиняє. Ну що, вже час повертатися, а то зараз шукатиме нас.
Рита гасить недопалок у попільничці і ми повертаємося назад в офіс.
***
– Татусю? – Даня кличе батька, заходячи до кабінету.
– Так синку, що трапилося? – Влад відводить погляд від ноутбука і зосереджує свою увагу на синові.
– А ми сьогодні підемо до зоопарку, адже ти обіцяв мені, пам’ятаєш?
– Ну, якщо обіцяв, то підемо. Я завжди тримаю своє слово.
– Тату, а давай запропонуємо Лані піти разом з нами, – малюк дивиться на батька з надією.
Влад підводиться з-за столу і прямує до сина. Присівши навпочіпки біля нього, він уважно дивиться на Даню.
– Ти справді цього хочеш?
– Ну, вона весела. Думаю їй теж сподобається у зоопарку. То ти запросиш її з нами? – Даня несміливо повторює своє прохання.
– Добре. Я подзвоню їй і запропоную прогулятися з нами. Ось прямо зараз і подзвоню, – Влад бере телефон і набирає номер Лани.
«Несподівано, що Данька потягнувся до Лани. Він буде радий, якщо вона погодиться поїхати з нами, аби тільки вона погодилася. Та й я дуже хочу знову її побачити», – розмірковує Влад, слухаючи гудки в слухавці.
***
Рано-вранці я снідаю на кухні і планую сьогоднішній вихідний. Мої думки порушує телефонний дзвінок від Влада.
– Алло.
– Привіт Лана.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Втекти від долі, Дана Лонг», після закриття браузера.