Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Біля дверей стоїть його сокурсник, якого я вчора бачила в ресторані, і я розумію, що маю відчинити йому двері. Побачивши мене, хлопець на мить застигає на своєму місці, а потім проходить у квартиру.
— Привіт, я за Владом, - каже він, коли приходить до тями.
— Ти знайдеш його в другій кімнаті, — бурчу я у відповідь, а потім знову повертаюся до своєї справи. Перш, ніж зникнути в коридорі, він зупиняється і запитує:
— З тобою все гаразд?
— Все добре. Просто не звертай уваги, — кажу я, коли наношу тональний крем. Мені хочеться знову розплакатися, але я стримую себе. Я маю бути сильнішою за це. Я повинна зібратися з думками, і не думати про те, що сталося минулої ночі. Через якийсь час його друг виходить із квартири, кажучи, що він чекатиме його на вулиці. А потім з'являється Сатана, потягуючи воду з пляшки, яку він, судячи з усього, взяв на кухні. Побачивши мене, він застигає, як статуя. Я відчуваю, як його погляд зупиняється на правій стороні моєї щоки.
— Що з твоїм обличчям? — нарешті запитує він, коли я наношу останній шар.
— Спитай самого себе, йолопе, — бурмочу я у відповідь, коли закінчую, і закриваю косметичку. Він підходить до мене, але я шарахаюся від нього вбік, коли він намагається покласти мені руку на плече.
— Не смій до мене торкатися! Не після того, що ти зі мною зробив!
— Я нічого не пам'ятаю... — розгублено каже він, коли я починаю взуватися і беру в руки свій темно-синій плащ.
— Пити менше треба, бовдуре, — шиплю я у відповідь, і мені байдуже, якою стервою я виглядаю в його очах. Він заслужив на таке ставлення до себе.
— Куди ти йдеш? — тихо запитує він, коли я зупиняюся біля дверей.
— До гінеколога. Щоб не завагітніти від такого недоумка, як ти.
— Послухай, я не...
— Плювати я хотіла на твої пояснення, виродку! Окрім того, що моє життя і без того було далеко не ідеальним, ти його зруйнував ще більше. Не смій торкатися до мене, або навіть говорити зі мною! Ненавиджу тебе! — сказавши це, я вилітаю з квартири, наостанок не забувши голосно гримнути дверима.
Влад
Боже, ненавиджу похмілля... Таке відчуття, що в голові стукає відбійний молоток, їй богу. Я знаю, що вчора випив забагато, але, чорт забирай, мені це було потрібно. Я просто хотів відрубатися, і все. І знаєте, що? Я практично нічого не пам'ятаю з учорашнього вечора. Потім я помічаю розірвану на шматки весільну сукню, яка валяється на підлозі. Що, у біса, тут сталося? І чому я в кімнаті Зарецької?
Миттєво відволікаюся, коли чую стукіт у двері і в кімнату заходить Артур.
— Чувак, привіт. Ти нарешті прокинувся! Я дзвонив тобі мільйон разів, але ти не відповідав.
— Привіт, Арте. Здається, я вчора трохи перебрав із випивкою.
—Ну, навіть не знаю. До речі, що тут сталося? Бачив твою дружину, вона...
— Що? Щось сказала?
— Насправді, ні. Але в неї такий вигляд, ніби... Слухай, не впевнений, що тут у вас сталося, але тобі краще поговорити з нею. Я почекаю тебе на вулиці, гаразд?
Коли Артур залишає кімнату, я розумію, що треба привести себе до ладу. Отже, треба повернутися до своєї кімнати, прийняти душ, і, врешті-решт, знайти свою дружину і дізнатися, що сталося.
От тільки все пішло не за планом і скінчилося тим, что Зарецька вибігла із хати, як бісов Флеш. Ще й накричала на мене… Дідько, хто б міг подумати, що вона може бути такою розгніваною? Втім, я ніяк не можу забути її останні слова про лікаря. Трясця, невже ми… Та ні, не може бути такого. До того ж, я вчора стільки випив, що мав би одразу відрубати ся, щойно ми опинилися вдома. Але...Якщо так, то тим самим ми порушили умови контракту.
Може, це клятий розіграш? Адже вона могла просто розіграти цей спектакль, щоб розірвати контракт, і повернути будинок своєї бабусі. І все ж, я й досі сумніваюся. Вона дивилася на мене з такою ненавистю... Два варіанти подій: або вона хороша акторка, або я насправді вчинив із нею як козел.
***
Я ледве можу слухати занудного історика на останній парі, хоча думаю зовсім про інше — про слова Крістіни. І, звісно ж, у цей час мені надходить повідомлення від батька з проханням про зустріч. Боже, цей клятий покидьок залишить мене коли-небудь у спокої чи ні?
Після пари я з приреченим виглядом іду до своєї машини, і їду в ресторан, де ми зазвичай обідаємо з ним. Коли я приїжджаю, то помічаю його в найвіддаленішому куточку ресторану. Він із діловим виглядом розмовляє телефоном, коли я наближаюся до його столика.
—Про що ти хотів поговорити? - запитую я батька, від чого той посміхається.
— Хм, одразу до справи? Мені це подобається. Що ж, гадаю, що можу тобою пишатися. Ух, як ти впорався з цією шмаркачкою, синку! Тепер вона точно нікуди не дінеться.
— Що ти маєш на увазі?
— О, та ти, судячи з усього, досі не оговтався від учорашнього. Що ж, тоді я тобі дещо покажу...
Він бере свій телефон, проводить кілька разів пальцями по екрану, а потім передає його мені. Я дивлюся відео, на якому чітко видно, як я зґвалтував дівчину. Я бачу, як вона намагається боротися зі мною, але оскільки я вдвічі більший за неї саму, їй це не вдається. Потім йде перемотування відео, і в куточку вже написана сьогоднішня дата. Я бачу, як вона плаче і встає з ліжка. Коли відео закінчується, батько забирає свій телефон.
— Що це? - запитую я його, коли бачу усмішку на його губах.
— Це ваша шлюбна ніч, синку. І, мушу визнати, ти впорався якнайкраще.
— Але я порушив умови контракту, і...
— Аж ніяк! Тепер вона нікуди не дінеться, і навіть її адвокат не допоможе їй. Якщо вона захоче анулювати шлюб, то в неї нічого не вийде. Я покажу це відео парочці своїх знайомих з університету, і вона назавжди забуде про свою чудову репутацію і блискучу кар'єру, яку так мріє побудувати, — каже батько.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Між нами контракт, Кетрін Огневич», після закриття браузера.