Читати книгу - "Між нами контракт, Кетрін Огневич"

Крістіна

Сьогоднішній день минає як у прискореній фільмі. З самого ранку квартиру, в якій ми жили, окупували стилісти і дизайнери. Нас відвели в різні кімнати, і стали знущатися всіма можливими образами. Ну, принаймні, я вважаю знущанням переміряти близько десяти весільних суконь, щоб у підсумку не вибрати жодну з них. Не подумайте, що я вибаглива в цьому плані. Насправді, я терпіти не можу шопінг, і жах, як ненавиджу, коли мені кажуть, що треба вдягнути. Це все одно що зробити з лайна цукерочку.

Коли вони закінчують, і дозволяють подивитися на себе в дзеркало, у мене немає слів. Довге волосся струмує м'якими хвилями по моїй спині і доходить до талії, пухнасті вії обрамляли зелені очі, роблячи їх більш виразними. Чесно кажучи, навіть не можу пригадати, коли я взагалі мала такий вигляд, як ця дівчина в дзеркалі.

Коли я виходжу з кімнати, то ледь не стикаюся віч-на-віч зі своїми батьками. Обидва дивляться на мене так, немов зустріли незнайомку. Але це лише підігріває мою лють, коли я відчуваю, як непрохані сльози котяться по моїх щоках. Вони вирішили, що силоміць віддати доньку заміж без її на те згоди, є чудовим вирішенням їхніх проблем. Вони просто хотіли викинути мене, як якесь сміття. Я просто полегшила їм це завдання, коли втекла з дому. У цей час слідом за мною виходить стиліст, і миттєво починає обурюватися, що я зруйнувала його прекрасну роботу. Я дозволяю йому відвести мене назад у кімнату, де він підправляє мій макіяж і невдоволено цокає язиком.

Після цього в кімнату заходить кілька охоронців, які кажуть, що нам уже час їхати. Я мовчки дозволяю відбуватися цьому хаосу, в який була втягнута завдяки своїм недолугим батькам. Я була не здивована, коли ми під'їхали до церкви. На щастя, до вівтаря мене супроводжував не мій батько, а двоюрідний дядько, Олег, якого я була невимовно рада побачити. Весь процес нашого одруження проходить в безмовній тиші і так напружено. Однак коли священик оголосив, що наречений може поцілувати наречену, моє серце прискорило свій ритм. Хлопець піднімає мою фату, тим самим відкриваючи моє обличчя, і якийсь час дивиться на мене.

Я помічаю здивування в його очах, і мені хочеться пирхнути, мовляв, чого витріщився, але я досі мовчу. Його долоні обхоплюють моє обличчя, коли він злегка нахиляється, і цілує мене в губи. На щастя, це був ніжний поцілунок, без язика і таке інше, - лише швидкий дотик його вуст до моїх. Після цього я кидаю букет квітів, який ловить незнайома мені дівчина, і ми залишаємо церкву. У лімузині  мертва тиша, поки ми їдемо до ресторану. Ні я, ні мій чоловік, не говоримо одне одному жодного слова.

Чоловік... Це так дивно звучить. Тільки буквально кілька днів тому в мене було абсолютно нормальне життя, а тепер у ньому панує хаос: переїзд, весілля... Усе це так дивно для мене, але я нічого не можу з цим вдіяти. Не в моїх силах повернути час назад, щоб змінити слова мого батька-зрадника.

У ресторані все йде своєю чергою: на столі стоїть безліч страв, гості говорять нам тости, кілька разів навіть хтось вигукує "Гірко!", і знову лише швидкий дотик його губ, за що я невимовно вдячна.

Коли все закінчується, і ми приїжджаємо додому, кожен із нас йде до своєї кімнати Я сідаю перед дзеркалом і починаю знімати намисто, коли мій так званий чоловік заходить до кімнати. 

— Ти така гарна сьогодні... — каже він, дивлячись на мене, від чого на частку секунди я відчуваю збентеження.

— Спасибі, — кажу я, знімаючи сережки, і кладу їх у скриньку, яку так люб'язно для мене залишив стиліст. Влад якийсь час дивиться на мене, і я розумію, що теж маю щось сказати у відповідь. — Ти теж сьогодні маєш гарний вигляд.

—  Так, це точно... —  Я встаю з м'якого пуфика, на якому я сиділа перед дзеркалом, як раптом він хапає мене за руку, змушуючи зупинитися.

— Що ти робиш? —  злякано запитую я, від чого моє серце шалено калатає від страху, коли він мене не відпускає.

—  Милуюся своєю дружиною, - каже він, смакуючи останнє слово, коли різко тягне мене на себе. Він нахиляється, щоб поцілувати мене, але я миттєво впираюся долонями в його груди, намагаючись його зупинити.

—  Що ти робиш? Ти ж обіцяв не... —  але мій протест зникає в пристрасному поцілунку, від чого я розгубилася. Наступної миті він штовхає мене назад, поки ногами я не відчуваю тверді ніжки ліжка. Його руки грубо стискають плечі, поки я намагаюся вирватися з його захвату, і він штовхає мене на ліжко. Я намагаюся скинути його з себе, дряпаючи його нігтями, але він навалюється на мене всім тілом.

—  Будь ласка... Не треба... Ти ж обіцяв!—  благаю я його, коли чую, як він розриває мою сукню. Я знаю, що буде за цим, але все одно продовжую боротися.

—  Нічого не можу із собою вдіяти... Мене занадто тягне до тебе...

***

Коли я приходжу до тями, за вікном уже світає. Я повільно встаю з ліжка, відчуваю, як моє тіло ниє від болю. Моя сукня розірвана на шматки і ледве прикриває мої груди, а чоловік валяється поруч у відключці, тихе похрапуючи. Долаючи біль, я повільно плентаюся в бік ванної, де змиваю з себе залишки минулої ночі, і тру свою шкіру мочалкою, щоб стерти з себе весь цей бруд. Звичайно ж, шкіра після цього почервоніла, але мені було все одно.

Я виходжу з душової кабінки, і прямую до дзеркала. Картина, яку я бачу, змушує мене знову розридатися. На правій щоці синець від його удару, як і на моїх плечах. Я вмиваюся, намагаючись не дивитися у своє відображення в дзеркалі на ту нещасну дівчину, яку побачила всього кілька секунд тому. Повертаючись назад до кімнати, я з вдячністю забираю косметику, залишену мені стилістом, і переодягаюся в чистий одяг, відчуваючи знову себе самою собою, а не якоюсь лялькою.

Я виходжу з кімнати, йдучи до передпокою, де ставлю на комод свою косметичку, і починаю наносити макіяж. Якраз коли я наношу тональний крем, щоб приховати жахливі наслідки минулої ночі на своїй шкірі, лунає дзвінок у двері. Моя рука завмирає, коли дивлюся на домофон.