Читати книгу - "120 ударів на хвилину, Джулія Рейвен"

Теплий вітер пестив розпалену шкіру, приносячи з вулиці аромати вечора і дитячий сміх. Шершаві пальці танцювали на внутрішньому боці жіночого стегна, іноді піднімалися вище, від чого Саша вкривалася мурашками і тихенько схлипувала. Вона була чудова у своїй знемозі. Її тремтячі вії, ямочка на ключицях, і навіть шрам під коліном, що побілішав від часу, - Борису подобалося все. Він милувався нею, як милуються картиною, або статуєю. Розглядав кожну частинку її недосконалого, але від того прекрасного тіла, намагався запам'ятати кожну родимку, веснянку, кожну рідну плямочку, ніби це найважливіше, що може бути в житті. 
Взявши її руку, Борис розправив витончені пальці. Порівняно з його, долоня Саші здавалася неприродно маленькою, а пальці інопланетно довгими. У грудях запалилося бажання обвести кісточки язиком, прихопити губами, може трохи прикусити... Ні, це ближче ніж "чотири сотих міліметра". Борис дозволив лише легкий поцілунок, сподіваючись, що він залишиться для Олександри непоміченим. 
- Що ти робиш? - не відкриваючи очей, прошепотіла вона. 
- Дивлюся на тебе. 
- І як? 
Її мізинець був сильно загнутий до безіменного, а з кінчика нігтя трохи стерся лак. Однак цей маленький недолік привів Бориса в такий захват, наче він знайшов пасхалку в квесті "Олександра". 
- Форма мізинця цікава... 
Саша посміхнулася, відняла руку. 
- Це з дитинства, впала з велосипеда, палець неправильно зрісся. 
- Давай сходимо куди-небудь? - Борис нахилився, цілуючи ледь помітну білу смужку шкіри - слід від купальника.
Саша не відповіла. Звісно, вона була не зобов'язана погоджуватися. Вони домовилися тільки на секс без почуттів, і псувати зручні стосунки, що тільки-но почалися, було б нерозумно. Дуже нерозумно. Борис це розумів не гірше за Сашу. Ось тільки вдіяти нічого не міг. 
Така далека, трохи відсторонена, водночас така, що вабить, вона як складна головоломка, монохромний пазл, невирішене завдання. Хотілося залізти до неї під шкіру, подивитися в душу, доторкнутися до серця. 
Борис ковзнув рукою під грудьми зліва. Долоня відчула рівний стукіт. Посміхнувшись, він легко поцілував Сашу в губи, розпухлі від сміливих пестощів. Пробігся пальцями по животу вниз, ловлячи ротом слабкі стогони.
- Ти красива...
- Гадаєш, компліменти доречні? - ніжні стіночки лона стиснули пальці. 
Посміхнувшись, Борис притулився до вологої скроні, жадібно вдихаючи аромат рудого волосся, перемістився до шиї, вкриваючи шкіру поцілунками-укусами. 
- Це факт, Сашо.

Вони довго пестилися на ліжку, потім перемістилися на диван, з дивана на підлогу. Підлога була не найкращою ідеєю. Занадто холодною. Зате Саша була дуже спекотною. Борис із задоволенням подовжив би миті насолоди до нескінченності. Він міг би весь час насолоджуватися відчуттям м'яких стегон на  пальцях, смаком її тіла на губах, лоскотом пасм її волосся, що розсипалися вогняним віялом щоразу, коли Саша, розгойдуючись, нависала над ним із поцілунком. 
На жаль, усе хороше закінчується. І їхній вечір зотлів, як конус пахощів у курильниці. Загублений у блаженстві Борис не одразу помітив, як Саша, зібравши з губ краплі сперми, піднялася з колін і зникла у ванній. Він немов заснув на кілька хвилин. Вимкнувся. Забувся. Руда дияволиця висмоктала з нього всі сили, залишивши лежати оголеним на жорсткій бамбуковій циновці. 
- Ти в душ підеш? 
Борис розплющив очі. Олександра височіла над ним, загорнута в пухнастий синій рушник. На її обличчі вже не було косметики. Локони перетворилися на ореол дрібних кучерів. У жовтому світлі ламп здавалося, що її голова охоплена полум'ям. Усміхаючись, наче кіт, що об'ївся, Борис трохи підвівся, і вульгарно цмокнув жіночу гомілку. 
- Ти чудова, - стерши долонею поцілунок, Борис грайливо заглянув під рушник. 
- А ти підлесник, - хмикнула Олександра. - У душ іди. 
Ривком піднявшись, Таларські вирушив до ванної. Добре, що Саша не пішла з ним. Добре, що попри все те хтиве божевілля, вони не перетинали особисті кордони...
Запашна піна персикового гелю для душу сповзала з плечей під струменями води. Одноразова щітка трохи дряпала, а приготована для Бориса губка була навпаки занадто м'ятною. Смак солодко-солоних поцілунків заглушив ментол пасти, і в душі зародилося гидке відчуття, що час іти. Логічне, правильне, але таке неприємне! 
Коли Борис вийшов із ванної, Саша вже переодяглася в миленьку піжаму, - чомусь виникло відчуття, що вона чоловіча, - і вигадала на барній стійці легку вечерю із салату з моцарелою, канапок із пресованою шинкою та кількох склянок яблучного соку. 
Вона виглядала такою затишною, з пухнастою косою на плечі, боса, ненафарбована, що Борис відчув пекуче бажання стиснути її в обіймах, клюнути поцілунком у скроню, потім разом заснути...
"Маячня! - фиркнув Борис, мотаючи головою. Якби він хотів стосунки з усякими слиняво-побутовими дрібницями, давно б завів. А Олександра йому тим і подобалася, що не запустить руку в кишеню, і паспорт штампом не забруднить. - Просто заїздила мене, і мозок разом зі спермою вийшов!"
- Вечеряти будеш? - запросто запитала вона. У її голосі знову задзвеніли крижинки. 
Навряд чи Саша хотіла розділити з ним трапезу. Скоріше її пропозиція була з ввічливості, ніж із бажання продовжити зустріч. 
- Дякую, я піду. 
Олександра знизала плечима, а Борис не знав, чи хоче він, щоб вона вмовила його. Напевно, все ж таки ні. Хоча, хто знає...
У глибокому мовчанні він одягнувся, вийшов у коридор, байдуже зазначивши, що Саша вийшла його проводити. 
- До дзвінка. 
- До дзвінка, - кивнув Борис, залишивши на її губах легкий поцілунок. Олександра не відсторонилася, і навіть відповіла. Так само легко й непомітно, але відповіла. Підбадьорений Борис секунду дивився їй в очі. Розпусні, безсоромні, чарівні. А потім випалив перш, ніж встиг подумати, - Давай сходимо куди-небудь? 
Олександра підвела брови, але одразу ж риси її обличчя пом'якшилися, хоч на губах і світилася гордовита усмішка. 
- А давай. Сподіваюся, ти мене здивуєш.