read-books.club » Детективи » Тіні над Латорицею 📚 - Українською

Читати книгу - "Тіні над Латорицею"

201
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Тіні над Латорицею" автора Володимир Леонідович Кашин. Жанр книги: Детективи / Сучасна проза. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 10 11 12 ... 92
Перейти на сторінку:
і цікавої оперативної роботи в міністерство, де ворохи паперів заїдали його, Коваль знемагав, немов синиця у клітці.

«Хоч і справді, яка з мене синиця, — розсердився на себе підполковник, — вірніше сказати, я іще добрячий шукач. Нащо мені це підвищення по службі, я ж — практик, чорт візьми!.. Далебі, — думав Коваль, — приємніше труситися у старенькому газику, напружуючись, немов перед стрибком, аніж їхати в цій м'якій, заколисуючій «Волзі».

Машина загальмувала. Було зовсім темно на старій вулиці, де мешкав Коваль. Приватні будиночки, сплюснуті залізобетонними щелепами нових масивів, доживали тут свого віку.

— Спасибі, Петре Васильовичу, — сказав підполковник, важко вилазячи з машини. — До побачення!

М'яко хряпнули дверцята, «Волга» розвернулася і покотилася, а Дмитро Іванович пішов повз чорний уночі сад по хрумкому гравію стежки, що вела до будинку.

З одного вікна падало світло, і в ньому погойдувалися важкі грона бузку, який колись посадили вони з маленькою Наталкою.

Світло це і стривожило Коваля (чого це донька так пізно не спить), і порадувало (кілька хвилин побудуть удвох, погомонять). Цього літа Наталя не почала, як звичайно, у піонертабір, а залишилася після сесії у місті. Але однаково пропадала цілими днями — то на пляжі, то в друзів у Дарниці.

Коваль не сердився, що дочка рідко буває вдома, тільки часом йому ставало самотньо і незатишно: він шастав по кімнатах, вмикав і вимикав телевізор, радіолу, розмовляв сам з собою.

Увійшовши в сіни, почув доччин голосок — схвильований, неприродно напружений.

«З ким це так пізно? А-а… по телефону! — Підполковник глянув на годинник. — Початок другої!»

— Не знаю, що ти подумав, — долітав тим часом до нього голос доньки. — Ні, і на пляж не піду… Так, ображена… Тому, що треба бути скромнішим і добирати слова… Еге ж, твій язик! Можеш покарати його — поставити в куток, на коліна! — Наталя розсміялася. Як здалося Ковалю, надміру голосно. — Ну, гаразд, не прибіднюйся, нещасний. Цілуєш трубку? От дивак! Ти, ти… — Тільки в цю мить Наталя помітила на дверях батька. Вона прикусила губу на півслові, потім пирхнула у трубку і закінчила розмову цілком офіційно: — До побачення! Дзвоніть! Завжди вам раді!

Не дочекавшись відповіді, кинула трубку на важіль, підбігла до батька і сховала свій хитрий носик у м'яких вилогах його цивільного піджака.

— Застукали на місці злочину, громадянине начальнику!.. Як я рада тебе бачити, Дік! Я так скучила за вами, дорогий Дмитре Івановичу Ко… Якби ти знав! Я сьогодні півдня дзвонила тобі, але марно.

— Я теж радий тебе бачити. Чим пригощати будеш, опівнічнице?

— Можу запропонувати коктейль.

— Коктейль?!

— Так. Компоненти: чистий окріп під назвою «Біла троянда» плюс чай «Цейлонський» з перших рук при випадковій нагоді і тільки для вас.

— І цукор — рафінад, звичайно? Або пісок?

— Боже, які ви догадливі! До чаю є пиріжки з м'ясом під кодовою назвою: «Вухо. Горло. Ніс». І вишні. Але на ніч наїдатися шкідливо.

Коваль узув м'які пантофлі і почвалав у вітальню, до старовинної дзеркальної шафи. Переодягнувшись, сів на диван і почав стежити, як Наталя швидко ставить на стіл склянки, розливає заварку, кладе на тарілку пиріжки, які щойно шкварчали у маслі.

— Послухай, товаришу Коваль, у тебе притупилася спостережливість. Деградація професіонала? — торохкотіла біля столу Наталя.

— Боюсь, маєш рацію. Скоро притупиться… А що, знову чогось не помітив? У тебе нове плаття?

— Не вгадав. Ти вдома, певно, розслаблюєшся. Це плаття я ношу другий рік.

— Тоді що ж? — Дмитро Іванович сів до столу, з насолодою сьорбнув гарячий чай. — Признавайся.

— Нові портьєри! Ех, ти, Мегре! Сьогодні купила. Гарно?

Вона сиділа навпроти, весела, світлоока, така схожа на матір. Тільки чіткі обриси губів і колір коротко постриженого волосся успадкувала від нього, Коваля. Мати давно померла, і підполковник частенько опинявся у складному становищі: чи можна йому питати те, що повинна питати матір, — у даному випадку: з ким вона так любо бесідувала по телефону на початку другої години ночі і які в неї стосунки з цією людиною?

Із стривоженого вигляду батька Наталя здогадалася, що його хвилює, і сама прийшла на виручку.

— Це мій хороший приятель. Він заслужив прочухана, але я сьогодні добренька. Ти не хвилюйся, тату. Це не дуже серйозно.

— А Валентин Субота? — вирішив спитати Коваль, коли вже донька сама розговорилася. — Ви посварилися?

— А що Субота, — схитрувала Наталя, — після суботи, як відомо, настає неділя… і так далі. А якщо правду, то твій Субота надто прямолінійна людина. І суха… Не просто слідчий, а нишпорка. Мені навіть здається, що він кар'єрист. Втім, не знаю, тобі видніше… Але я в ньому розчарувалася. Та, зрештою, чого ти хвилюєшся, Дік? Я іще не збираюся заміж. І «коктейлем» увечері ще довго буду забезпечувати… Хоч, правда, і не знаю, чи довго буде тобі мій «коктейль» потрібний… — Вона лукаво глянула на батька

— Га? — тільки й зміг вимовити Коваль

— Так, так! Ось дзвонила тобі якась особа… Голосок такий неслужбовий і дуже милий. Проспівала: «Дмитро Іванович удома?!» І далі: «Пробачте, я не знаю нового службового телефону, чи не могли б ви його дати?» Не тебе, звичайно, а телефон. Я їй дала номер. Вона додзвонилася?

— Ні.

— А хто це?

— Поки що не знаю, — ухилився од відповіді Коваль, хоч відразу здогадався, хто дзвонив.

Ружена довго була в геологічній експедиції і не знала його нового телефону. Він ніколи не приводив її додому, ніколи не говорив про неї з Наталею, боячись образити пам'ять про матір.

З Руженою Дмитро Іванович познайомився минулого року, коли ЇЇ чоловік, теж геолог, загинув в автомобільній катастрофі. Дізнання провадив слідчий з автоінспекції, а

1 ... 10 11 12 ... 92
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Тіні над Латорицею», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Тіні над Латорицею"