Читати книгу - "Поклик Ктулгу"

Рука бідолашного Йогансена у цьому місці тремтіла — написане ледь можна було прочитати. Із шістьох моряків, які так і не дісталися судна, на його думку, двоє загинули від самого погляду на це кляте створіння. Цю Істоту не можна описати — бракує слів, щоб зобразити подібну безодню стародавньої несамовитості, що волає, подібне надприродне спростування всіх відомих законів, фізичних сил та космічного порядку. Гора, що крокує чи то, точніше сказати, спотикається. Боже милосердний! Не дивно, що на протилежному краю землі один відомий архітектор збожеволів, а бідолашний Вілкокс почав марити у лихоманці, отримавши телепатичний сигнал. Істота, втілена в ідолах, зелене, липке породження зірок прокинулося, щоб заявити про власні права. Зірки знову вишикувалися у певному порядку, і те, що не спромоглися зробити відправники стародавнього культу, випадково зробив екіпаж наївних моряків. Після незчисленних років великий Ктулгу знову звільнився і жадав насолодитися отриманою свободою.

Ніхто навіть поворушитися не встиг, як трьох було знищено гігантськими, обвислими кігтями. Хай Бог їх впокоїть, якщо взагалі у всесвіті є спокій. Загинули Донован, Геррера та Анґстром. Паркер зісковзнув, коли троє, що залишилися, мов несамовиті, кинулися безкраїм простором зеленого, критого мулом, камінням до судна, і Йогансен присягається, що бідолашного проковтнув кут кам’яної кладки, якого взагалі не мало там бути; кут був гострий, але здавався тупим. Тож лише Брайдену та Йогансену пощастило дістатися судна, вони щодуху веслували до «Пильного», поки велетенське страховище послизнулося на камінні та борсалося біля води.

Попри те, що всі вісім членів екіпажу зійшли на берег, це не завадило помічникові капітана з приятелем запустити паровий двигун: знадобилося лише кілька хвилин, щоб «Пильний» ліг курсом. Повільно яхта почала збивати лопатями смертоносні води, а на кам’яній кладці того берега, що навіть землею не можна вважати, берега, який поневолила велетенська зоряна Істота, яка тепер щось нерозбірливо бурмотіла, на кшталт Поліфема, котрий слав прокльони услід судну Одисея. І раптом великий Ктулгу — більш зухвалий, ніж легендарний Циклоп — плавно зісковзнув у воду та кинувся їх переслідувати широкими, космічно могутніми змахами. Брайден озирнувся і збожеволів: почав пронизливо хихотіти, і так і далі час від часу сміявся, допоки якось вночі його не спіткала смерть, а Йогансен блукав палубою у стані марення.

Проте Йогансен не став опускати руки. Розуміючи, що Істота здатна наздогнати «Пильного», якщо не мчати на всіх парах, він відважився на відчайдушний вчинок: повний хід, блискавичний зліт на капітанський місток, оберт штурвалу. Сморідні морські води спінилися, коли паровий двигун набирав обертів, а хоробрий норвезький моряк спрямував ніс свого судна просто на желе-переслідувача, що здіймався над брудною піною, мов корма диявольського галеону. Голова огидного кальмара зі щупальцями, що звивалися, ледь не дісталася бушприту верткої яхти, проте Йогансен непохитно нісся вперед. Пролунав вибух, ніби луснув пузир, ніби розрізали бридку, сльотаву рибу-місяць, сморід здійнявся жахливий, мов розрили тисячі могил, а звук лунав такий, що жодному літописцю не передати його на папері. За якусь мить яхту оповило їдкою зеленою хмарою, що засліплювала, а потім вода за кормою закипіла від отрути; де — Господи милостивий! — шматки желеподібної маси цієї народженої на небі невідомої істоти набували — зросталися — огидної первісної форми, а відстань між цим чудовиськом та «Пильним» з кожною секундою, завдяки рушійній силі пари, стрімко ставала дедалі більшою.

Усе. Далі Йогансен просидів у рубці, роздивляючись ідола, час від часу готуючи їжу для себе й божевільного, що сидів поряд та хихикав. Помічник капітана навіть не намагався керувати яхтою після першої нахрапистої атаки — сили залишили його. А потім 2 квітня вирував шторм, свідомість помічника капітана затьмарилася. Описувалося відчуття примарного вихору крізь нестійку прірву безмежності, запаморочливої гонки на хвості комети крізь всесвіти, що оберталися, істеричні пірнання із безодні на місяць, а потім назад: із місяця в безодню, і все це божевілля супроводжувалося реготом спотворених, веселих давніх богів та зелених, із крилами кажана, глузливих бісенят із самого пекла.

Посеред цього марення прийшов порятунок — «Невсипущий страж», пізніше був суд віце-адміралтейства, вулиці Данідина, довгий шлях додому, у старий будинок біля замку Еґерберґ. Він не міг нічого розповісти — його б визнали божевільним. Усе, що йому було відомо, він перед смертю занотував, проте його дружина не мала ні про що здогадатися. Він вважав би смерть милосердям, якщо вона могла б викреслити все із пам’яті.

Такий був рукопис, що я прочитав, а тепер сховав його в жерстяну скриньку поряд з барельєфом та паперами професора Енджелла. Сюди ж я сховаю власні доробки, свідоцтво про своє психічне здоров’я, щоб у такий спосіб зібрати разом усі елементи загадки, що, я сподівався, ніколи не буде зібрана знову. Я подивився у вічі всесвітнього жаху, і відтоді навіть весняне небо та літні квіти здаватимуться мені отрутою. З іншого боку, підозрюю, що довго я не проживу. Помру так само, як помер мій дідусь, як помер бідолашний Йогансен. Надто багато мені відомо, а культ досі живий.

І сам Ктулгу також живий, знову чекає у глибокій кам’яній ущелині, де ховався за часів, коли сонце було юною зіркою. Його прокляте місто знову занурилося під воду — після квітневого шторму «Невсипущий страж» пропливав тим курсом; проте відправники культу на землі у відлюдних місцях продовжують ревти, ставати дибки, вбивати навколо монолітів з ідолами нагорі. Напевно, він досі утримується темними водами в чорній безодні — в іншому разі весь світ тепер би галасував від страху та сказу. Хто знає, чим все закінчиться? Усе, що пірнуло, може здійнятися на поверхню, а те, що здійнялося на поверхню, може піти на дно. Утілення огиди спить мертвим сном у глибині, вичікуючи, а занепад огортає зруйновані міста людей. Настане час — проте я не повинен, не хочу про це думати! Якщо я не переживу цей рукопис, благаю про єдине: нехай мої духівники не зроблять хибного кроку та не дозволять, щоб цей документ хто-небудь побачив.