Читати книгу - "Пульт Ґвенді"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Вона стоїть на вході й оглядає залу. Це цілий новий світ, екзотичний і лячний, що приголомшив її. Здається, вистачає одного погляду на неї, щоб це стало очевидно, тому що продавець поблизу гукає:
— Загубилась, золотце? Можу чимось помогти?
Це повнолиций чоловік десь за тридцять, в окулярах і бейсболці «Оріолз». У його бороді крихти їжі, а в очах блиск.
Ґвенді підходить до його столу.
— Дякую, я поки лише роздивляюся.
— Роздивляєшся, що б купити, чи де продати?
Погляд чоловіка падає на голі ноги Ґвенді й затримується на них довше, ніж треба. Знову звівши очі, він либиться, і Ґвенді більше не подобається той блиск.
— Просто роздивляюся, — кидає вона, поквапом відходячи.
Вона дивиться на чоловіка двома столами далі, той розглядає крихітну марку через збільшувальне скло, тримаючи її пінцетом. До неї долинають його слова:
— Можу дати сімдесят доларів, а це вже й так на двадцять більше від мого ліміту. Жінка вб’є мене, якщо…
Вона не залишається подивитися, чи укладе він угоду.
У дальньому кінці прямокутника вона підходить до столу, вкритого виключно монетами. У центрі останнього ряду вона помічає срібний долар Моргана. Сприймає це як гарний знак.
Чоловік за тим столом лисий і старий — вона достоту не впевнена, наскільки старий, та принаймні достатньо, аби бути їй дідом. Він посміхається Ґвенді й не кидає погляд на її ноги — це хороший початок. Стукає по бейджику в себе на сорочці.
— Тут написано, що мене звуть Джон Леонард, але для друзів я просто Ленні. Ви виглядаєте дружньо, тож чи є щось особливе, що ви шукаєте, і чим я міг би допомогти? Шукаєте монетки для альбому з пенні Лінкольна?[25] Може, шукаєте п’ятак з бізоном[26] чи кілька ювілейних четвертаків зі штатами?[27] У мене є Юта, у дуже гарному стані й рідкісна.
— Узагалі-то в мене є дещо, що я хочу продати. Можливо.
— Ага, о’кей, дай-но гляну і скажу, чи зможемо ми сторгуватися.
Ґвенді дістає монети — кожна в окремому пластиковому пакетику — з кишені й передає їх йому.
Пальці в Ленні товсті й вузлуваті, але він дістає монети з відтренованою спритністю, тримаючи їх за ребро, не торкаючись аверсу і реверсу.
Ґвенді помічає, як його очі розширюються. Він присвистує.
— Можна дізнатися, звідки вони в тебе?
Ґвенді каже йому те ж саме, що й продавцеві монет у Портленді.
— У мене нещодавно помер дідусь і залишив їх мені.
Чоловік виглядає щиро засмученим.
— Мені дуже прикро чути це, серденько.
— Дякую, — каже вона і подає руку. — Я Ґвенді Пітерсон.
Чоловік міцно потискає її.
— Ґвенді. Мені подобається.
— І мені, — каже Ґвенді й усміхається. — Уже ж нікуди від нього не подінусь.
Чоловік вмикає маленьку настільну лампу і використовує збільшувальне скло, щоб оглянути срібні долари.
— Ще ніколи не бачив такої монети в ідеальному стані, а в тебе їх аж дві, — він зводить погляд на неї. — Скільки вам, міс Ґвенді, якщо ви не проти, що я питаю?
— Шістнадцять.
Чоловік клацає пальцями і наставляє на неї один.
— Б’юся об заклад, збираєш гроші на машину.
Вона хитає головою.
— Може, колись, але поки хочу продати ці монети, щоб заробити грошей на коледж. Після школи хочу вступити до університету з Ліги плюща.
Чоловік схвально киває головою.
— Це добре.
Він знову оглядає монети через збільшувальне скло.
— Тільки скажіть чесно, міс Ґвенді, а ваші батьки знають, що ви їх продаєте?
— Так, сер, знають. Не мають нічого проти, бо це на хорошу справу.
Його погляд стає проникливим.
— Але, наскільки я розумію, їх тут немає.
Можливо, у чотирнадцять Ґвенді й не була б готова до такого, але зараз вона старша і може відбити випадкову кручену подачу від дорослого.
— Вони обоє сказали, що колись мені доведеться самій забезпечувати себе, і це може стати гарним початком. До того ж, я читаю такі журнали, як тут у вас, — вона показує. — «КОЙНейдж»?
— Угу, угу.
Ленні кладе збільшувальне скло і приділяє їй усю свою увагу.
— Ну що ж, міс Ґвенді Пітерсон, срібний долар Моргана такої давності і майже в ідеальному стані можна продати за ціною від семисот двадцяти п’яти доларів до восьми сотень. Але Морган у такому стані… — він хитає головою. — Чесно, я навіть не знаю.
Цієї частини Ґвенді не практикувала — та і як взагалі? — але їй дуже сподобався цей старий, тож вона випалює:
— Моя мама працює у сфері продажу автомобілів, і про деякі машини в них кажуть так: «Оцінена на продаж». Тож… ви можете заплатити по вісімсот за кожну? Це можна вважати її ціною?
— Так, мем, можна, — каже він без вагань. — Але чи впевнена ти? Один з великих магазинів міг би…
— Я впевнена. Якщо можете заплатити вісімсот за кожну, ми домовились.
Старий видає смішок і виставляє руку.
— У такому разі, міс Ґвенді Пітерсон, ми укладаємо угоду, — вони потискають руки. — Зараз випишу тобі чек і заплачу.
— Е-е… я впевнена, що вам можна довіряти, Ленні. Мені насправді було б не дуже зручно з чеком.
— З моїм життям, коли сьогодні я в Торонто, а завтра у Вашингтоні, хто тебе звинуватить? — підморгує їй. — До того ж, у мене є приказка: готівка не патякає. А чого Дядько Семмі не знає про наш бізнес, не йде йому на шкоду.
Ленні кладе срібні монети назад до прозорих пакетиків і зникає десь під столом. Щойно відрахувавши шістнадцять хрустких купюр по сто доларів — Ґвенді й досі не може повірити, що це відбувається, — він виписує чек, рве копію і кладе його поверх грошей.
— Я тут ще написав свій номер на той випадок, якщо у твоїх батьків виникнуть питання. Далеко додому?
— Десь із милю. Я приїхала велосипедом.
Він обмірковує це.
— Багацько грошей для молодої дівчини, Ґвенді. Може, набереш батьків, щоб підвезли?
— Не треба, — каже вона, усміхаючись. — Я можу подбати про себе.
Брови старого танцюють від сміху.
— Не сперечаюся, що можеш.
Він запихає гроші й чек у конверт. Складає його удвічі й використовує десь із ярд скотчу, щоб щільно запечатати його.
— Перевір, чи надійно вміщається в кишені, — каже він, даючи їй конверт.
Ґвенді запихає його собі в кишеню і плескає з зовнішнього боку.
— Сидить, як миша під віником.
— Ти мені подобаєшся, дівчинко, справді. Маєш стиль і перчинку. Таку комбінацію нічим крити.
Ленні повертається до торгівця ліворуч від себе.
— Генку, можеш на хвилинку приглянути за моїм столом?
— Тільки якщо принесеш мені содову, — каже Генк.
— Домовились.
Ленні вислизає з-за свого столу та проводить Ґвенді до дверей.
— Ти точно нормально доїдеш?
— Авжеж. Ще раз дякую, містере Ленні, — каже вона, відчуваючи в кишені вагу грошей. — Я дуже вам вдячна.
— Це я надзвичайно вдячний вам, міс Ґвенді, — він притримує їй двері. — Щасти з Лігою плюща.
17
Відщібаючи велосипед від ближнього дерева, Ґвенді мружиться під травневим сонцем. Зранку вона навіть не подумала, що у СВІВ немає велопарковки; та й знову ж, чи часто побачиш, як
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Пульт Ґвенді», після закриття браузера.