Читати книгу - "Життєписи дванадцяти цезарів"

61. Коня мав особливого: ноги у нього були майже як у людини, а копита — розщеплені, наче пальці. Віщуни сповістили, що господар цього коня буде володіти усім світом: і Цезар тримав його біля себе від самого народження, добре доглядав, сам об’їжджав його, і кінь нікого іншого не підпускав до себе. Згодом Цезар навіть встановив йому статую перед храмом Венери-Праматері.

62. Відступаюче військо часто зупиняв сам-один, стоячи на шляху втікачів, і повертав їх лицем до ворога, хапаючи навіть декого за горло: а воїни часом були такі нажахані, що якось один затриманий прапороносець поціляв у нього древком, а інший полишив знамено просто у Цезаря в руках.

63. Великою була його сила духу, і є багато свідчень цього. Як-от після Фарсальської битви, виславши своє військо в Азію, переправлявся через Геллеспонт у маленькому човнику; і коли зустрів Луція Кассія, свого затятого противника, на чолі десятьох озброєних кораблів, то не втік, а навпаки — змусив його здатися: і той, благаючи про змилостивлення, перейшов на сторону Цезаря.

64. В Александрії, під час штурму моста, коли ворог раптово прорвався, Цезар був змушений скочити у невеликий човен; але коли багато воїнів також ринули в нього, то взяв та й скочив у море, і пливучи кроків двісті до найближчого корабля, тримав у піднятій руці свої записники, аби вони не замокли, а в зубах волочив свою накидку, щоб вона не дісталася ворогам як здобич.

65. Своїх воїнів цінував не за характер і не за походження, а лише за відвагу, і ставився до них з однаковою вимогливістю та поблажливістю. Був строгий з ними не завжди й не всюди, а лише коли ворог був близько: тоді вимагав найбільшої дисципліни, ніколи не повідомляв заздалегідь години походу чи бою, а тримав їх готовими виступити кожної миті, куди б лиш не забажав. А робив це часто й без причини, і особливо — у дощові чи святкові дні. А ще, наказуючи, щоб воїни завжди тримали його у полі зору, сам зникав удень чи уночі, роблячи великі переходи, так щоб втомилися ті, які слідували за ним.

66. Коли ж воїни лякалися чуток про кількість ворогів, то Цезар ніколи не заперечував і не применшував їх, а навпаки — стверджував та зумисне побільшував. Коли зі страхом очікували надходження Юби, то скликавши воїнів, промовив: “Знайте, що за декілька днів прибуде сюди цар із десятьма легіонами, тридцятьма тисячами кінноти, сотнею тисяч легкоозброєних, трьомастами слонів. Тому краще, аби деякі з вас перестали надалі допитуватися чи домислюватися, а вірили мені, бо я знаю напевне: або ж посаджу їх на старезний човен та накажу забиратися під будь-яким вітром у будь-які землі”.

67. Звертав увагу не на всі правопорушення, і не карав усіх без винятку, а лише дезертирів та заколотників — переслідував та карав їх суворо, закриваючи очі на все інше. Часто після великої битви та перемоги звільняв їх від усіх обов’язків та давав можливість повеселитися усім на дозвіллі, і мав звичку вихвалятися, що його воїни можуть добре битися навіть тоді, коли пахнуть олією. 2. На всіх зібраннях звертався до них не “воїни”, а значно поважніше, називаючи їх “друзями по зброї”. Завжди дбав про їх озброєння, нагороджував їх гарною зброєю, оздобленою сріблом та золотом — як для вигляду, так і щоб краще тримали її у битві, боячись втратити. Любив їх настільки, що коли довідався про поразку Титуріана, то почав відпускати бороду та волосся, і обрізав не швидше, аніж помстився ворогам.

68. Завдяки цьому зробив усіх відданими собі та відважними. Тільки-но розпочав громадянську війну, центуріони з кожного легіону заофірували одного кінного воїна за свій кошт, а всі воїни служили задарма та навіть без харчів, оскільки багатші взяли на себе турботу про бідніших. І за такий довгий період ніхто з воїнів не покинув його, а кожен із тих, що потрапили у полон, відмовлявся служити проти Цезаря навіть за умови збереження життя. 2. Голод, а також усілякі інші труднощі, чи то коли перебували в облозі, чи коли самі стояли облогою, переносили з надзвичайною стійкістю, так що сам Помпей, побачивши біля укріплень Дирахія щось на зразок хліба з трави, яким ті харчувалися, то сказав, що має справу зі звірами, і наказав швидше викинути його і не показувати нікому, аби його воїни не підупали духом, спостерігаючи таку стійкість і рішучість ворога. 3. А про відвагу, з якою воїни боролися, засвідчує те, що після єдиної невдалої битви при Дирахії самі вимагали для себе покарання, так що імператор повинен був радше втішати їх, а не карати. В інших боях незліченну кількість ворожих військ легко перемагали значно меншими своїми силами. Тож одна когорта шостого легіону перед фортецею протягом кількох годин стримувала натиск чотирьох легіонів Помпея, і майже вся полягла від зливи ворожих стріл, яких згодом серед мурів фортеці знайшли сто тридцять тисяч[83]. 4. І це не дивно, якщо згадати окремі подвиги — чи то центуріона Кассія Сцеви, чи воїна Гая Ацилія, не говорячи про інших. Адже Сцева, втративши око, із пораненим стегном та плечем, щитом, пробитим у ста двадцяти місцях, все ж утримував доручену йому оборону брами фортеці. Ацилій у морській битві при Массилії, вхопившись за корму ворожого корабля правицею і втративши її, все ж продовжував одним щитом гнати ворогів перед себе, наслідуючи відомий подвиг грека Цинегіра[84].

69. Ніколи за всі десять років Галльської війни воїни не підняли бунту, і хоча були деякі заворушення протягом громадянських баталій, проте воїни швидко поверталися до служби — і не через терпеливість вождя, а через повагу до нього. Цезар ніколи не йшов на поступки бунтівникам, а завжди ставав проти них: при Плацентії ганебно розпустив дев’ятий легіон[85], хоча Помпей і досі був при зброї, і заледве відновив його після численних та слізних прохань, належно покаравши заколотників.

70. Коли ж в Африці ще палала війна і Рим також був у великій небезпеці, а десятий легіон, погрожуючи, вимагав відпустки та платні, Цезар не завагався вийти до них та розпустити, незважаючи на перестороги друзів. Усіх їх легко переконав та схилив на свій бік одним лише словом — “квірити”[86], яким назвав їх замість “воїни”, а ті одразу ж заперечили, сказавши, що вони