Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

— Ти щаслива?

Поліна не знала, що відповісти.

— Напевно так. Принаймні я вільна.

Свобода. Так, це те відчуття, з яким вона покидала столицю. Свобода…

За вікном дедалі темнішало — у права вступав вечір. На небі спливло Червоне Нічне Світило. Його промені впали на співрозмовницю, відбилися в її очах. Поля здивувалася, як могла прийняти жінку, що сидить навпроти, за простушку. Тепер вона була зовсім інша, тепер вона мало була схожа на ту, яка мило лопотіла в таверні. Поліні почало здаватися, що колись вона її вже зустрічала. Ця гра напівтіней на ніжній шкірі щік… Дуже знайоме обличчя. Точно! Цю жінку Поліна одного разу бачила у покоях короля. Вона тоді прийняла її за коханку Рональда.

— Ти ж не Люсінда? — Здогадалася Поля.

— Яка різниця, як мене звуть?

— Але ж ти якось пов'язана з королем?

— Ні, — засміялася супутниця. — Я ні з ким не пов'язана. З жодним чоловіком. Я вільна. Свобода — це щастя. Пам'ятаєш, ти сама мені щойно про це сказала?

Поля кивнула:

— Сказала.

— Не забувай своїх слів. Не здавайся в полон. Не продавай свою свободу. Повір, дуже скоро знайдуться охочі її купити. Але жоден чоловік не вартий цього.

— І навіть він? — Поліна і сама не усвідомлювала, кого конкретно має на увазі.

— І навіть він. Хіба він чимось на це заслужив?..

Поліна замислилася. Вона не до кінця розуміла слова співрозмовниці.

Карету сильно підкинуло на вибоїні. Коні заіржали та зупинилися. Поля визирнула у вікно:

— Фатбере, що там? — Запитала у кучера.

— Зараз перевірю, пані, — зістрибнув він з козел. А всього за пару хвилин відзвітував: — Все нормально. Колеса цілі.

Але Поліна вже не слухала його. На всі очі дивилася на те місце, де щойно сиділа попутниця. Її не було. Навіть сліду не лишилося. Як вона могла так непомітно вислизнути з карети? Куди поділася?

Поля знала лише одну людину, яка вміла ось так само несподівано зникати в нікуди — Ворона. Вона відкинулася на спинку сидіння, ніжно голублячи Глорі, яка щойно прокинулася.

— Спи, моя славна Кульбабко, все добре.

А в самої думки сполохано мчали в голові. Хто вони — Ворон і ця юна діва, яка назвалася Люсіндою? Чи не її Поліна бачила одного разу в обіймах свого друга-мага? Це її він називає коханою, яка постійно вислизає? Вона знову втекла від нього?

Але навіть не ці думки хвилювали найбільше. Найнеймовірніше — Поліні здалося, що вона бачила цю діву не лише у покоях короля та в обіймах Ворона. З жахливою чіткістю перед очима спливло обличчя дівчини, яку Поля зустрічала у земному світі. Не може бути, але це теж була вона!..