Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

П'єліна розпорядилася відправити в замок Дюрей-ла-Пласі ще один екіпаж, щоб Поліна та Глорі могли подорожувати з максимальною зручністю. Вони зайняли місця у маленькій затишній кареті, а у велику були завантажені всі їхні речі. Саме там розмістилися і слуги.

Процесія з двох карет рушила в дорогу опівдні. Глорі майже відразу задрімала. Поліна обійняла її і прилаштувала голову собі на плече. Дівчинка все ще була дуже слабка. Поля дивилася у вікно на мальовничі осінні пейзажі і розмірковувала, як їй підготувати Кульбабку до гіркої правди.

Сьогодні вранці П'єліна сказала Глорі, що вона поїде до родового замку у супроводі компаньйонки, бо сама змушена поки що залишитися з чоловіком, і приїде пізніше. Глорі сприйняла слова з розумінням. Якщо так треба — значить, треба. Але ж П'єліна збрехала. Поля відчувала, що вона не збирається жити в Дюрей-ла-Пласі. Її все влаштовує у нинішньому розкладі. А Глорі, бідолаха, буде трепетно чекати і сумувати за сестрою. Поліна, звичайно, постарається стати для неї відданою дбайливою подругою. Але на серці у дитини все одно буде неспокійно. Вона не зможе бути щасливою, вважаючи, що сестра страждає.

Це нечесно і несправедливо по відношенню до Глорі приховувати від неї правду. Кульбабка повинна дізнатися, де зараз її сестра, і хто насправді поряд з нею. Поліна обов'язково все розповість. Але трохи згодом. Це стане для Глорі ударом. Нехай вона спочатку трохи зміцніє після хвороби.

Картинка за вікном мінялася повільно. Все ж таки кареті дуже далеко до земного автомобіля. Та й земні дороги, як би їх не лаяли, разюче відрізнялися від тутешніх в кращий бік. Поліна дивилася на села, що пропливали вдалині, на придорожні таверни, на зустрічні екіпажі і мимоволі порівнювала місцеве життя з земним. Тут час тече неквапливо. Особливо у провінції. Тут немає поспіху, немає метушні, конкуренції, страху не встигнути, не потрапити в основний потік. У такому житті є свої плюси, але Поліна все одно сумувала за рідним світом. Чи зможе вона колись повернутися додому?

Тепер Поліна знала, що теоретично це можливо. Більше того, вона знала, хто в цьому світі володіє магією переміщення — Ральфій. Він влаштував їхній обмін з П'єліною. Поля не сумнівалася, що Елайзі теж допомагав саме він. Інакше звідки Ральфій знав би, що Елайза — це вже не Елайза?

Але чи допоможе він повернутися додому, якщо звернутися до нього з таким проханням? Поля дуже сумнівалася. І хоча Ральфію так і так довелося розповісти їй дуже багато про ритуал обміну — адже Поліні треба було знати, як правильно виконати всі складні етапи цього дійства. Але Ральфій хитрий, не розкрив головного. Як зрозуміти з ким ти обміняєшся внаслідок ритуалу? Куди потрапиш? У чиє тіло? Поля здогадувалася, що це вирішує Ральфій. Він здійснює якісь дії з другим учасником обміну.

Ці міркування наштовхнули Поліну на дивну думку. Але ж виходить, що і над нею, коли вона ще була на Землі і в своєму тілі, теж хтось провів якісь магічні маніпуляції, оскільки саме з нею в результаті помінялася Елайза. Хто і коли? Поліна нічого підозрілого не пам'ятала. А головне — навіщо? Кому Поля заважала там, на Землі? Для чого знадобилася тут?

Після чотирьох годин шляху Саймон — старший слуга, якому доручили керувати процесією, попросив дозволу зробити привал. Поліна цей дозвіл дала. І процесія заїхала у двір придорожньої таверни під назвою «У Гарта». Слуги зайнялися кіньми. А Поліну та Глорі господар таверни запросив відпочити та скуштувати його вишуканих страв.

Поля з радістю прийняла запрошення, незважаючи на те, що П'єліна поклала в дорогу достатньо їжі. Але ж це сухом'ятка. А в таверні обіцяли гарячу курячу юшку з овочами, печеню з дичини з медовою кукурудзою та чай з лісовими ягодами. Для ослабленої після хвороби Глорі — те, що треба.

У залі було досить багатолюдно та галасливо. У дальньому кутку розташувалася чоловіча компанія. Звідти долинав веселий сміх. Та й інші відвідувачі були розбиті на групки і щось жваво обговорювали. Життя, можна сказати, кипіло і вирувало. Тому Поліна не надто здивувалася, коли до них із Глорі за їхній тихий відокремлений стіл присіла молода пані.

— Сьогодні у Гарта так багатолюдно. Яблуку нема де впасти. Не заперечуєте, якщо я повечеряю у вашій компанії?

Поліна не заперечувала. Дама здалася їй милою простою балакучою і доброзичливою. У них швидко зав’язалася розмова. Незнайомка представилася Люсіндою. І розповіла, що прямує у гості до своєї тітоньки.

— Думала, вже сьогодні надвечір буду на місці, але така невдача… — поскаржилася вона. — Карета, в якій я подорожувала, потрапила у вибоїну і сильно постраждала. Я сподівалася, що зможу найняти тут, у таверні, екіпаж, але ви самі бачите цей натовп, — розвела руками Люсінда. — Вільних екіпажів не лишилося. Мабуть, доведеться заночувати тут.

— Перепрошую, — вибачився господар таверни, що підійшов з тацею. Через велику кількість відвідувачів йому доводилося допомагати обслуговувати гостей. — Але вільних номерів сьогодні немає.

Люсінда зовсім зажурилася. Проте ненадовго. Як невдовзі з'ясувалося, особняк її тітоньки розташовувався якраз дорогою до замку Дюрей-ла-Пласі, і Поліна запропонувала новій знайомій підвезти її. Люсінда засяяла від радості.

— Я вам така вдячна.

За годину Поліна та Глорі, а також їхня нова знайома, продовжили шлях. Глорі швидко задрімала. А Поліна та Люсінда вели неспішну розмову. Цікавість змусила Полю дивитися в основному не у вікно на пейзажі, що пропливають повз, а на свою супутницю, яка займала місце навпроти. Дивно, тепер, коли почали густішати сутінки, обличчя Люсінди стало виглядати трохи інакше. Риси начебто ті самі. Але щось у її образі невловимо змінилося. І тема розмови також змінилася. Попутниця більше не здавалася Поліні простою і невимушеною. У її словах з'явилася глибина та таємнича багатозначність.

Вони заговорили про зраду. Як її пережити. І чи можна взагалі довіритися в цьому житті хоч комусь. А потім Люсінда поставила несподіване запитання: