Читати книгу - "Служниця для божевільного графа, Делісія Леоні"

Вона мовчала, широко розплющивши очі, а я чекав... чекав. І кожна секунда тривала вічність, завдаючи пекельного болю. Вона мовчала.

— Я...

— Я не вимагаю від тебе відповіді зараз, Даріє, — перервав я її, не в силах почути її «ні». - Дай мені шанс... завоювати твоє кохання, дівчинко. Дай мені час довести тобі, що мої почуття не порожні слова.

Вона похитала головою і сумно посміхнулася.

— Ви одружені, мілорде.

— І вкотре повторюю, що ти сама чула: хто і як змусив мене одружитися! — трохи взявши себе в руки, додав: — Ти мені потрібна, Даріє. І заради тебе я готовий на все. Просто повір мені, що я доб’юся розлучення. Будь-якою ціною.

Дарія мовчала. Дивилася куди завгодно, але не мені в очі. Гарячково щось обмірковувала, а я чекав на її відповідь.

— Це нічого не змінює, мілорде, - сказала вона і вперше подивилася мені в очі. А потім перевела свій погляд на свою руку. На зап'ясті з відміткою, яке завжди нагадувало їй про те, хто вона є. Я взяв її ручку і ніжно провів пальцем по зап'ястю.

— Даріє, я не пропоную тобі одруження, зараз. Я не ідіот, і все розумію. Я прошу зараз дати мені час, і бути зі мною поряд...

— Я й так поряд з Вами, мілорде, як Ваша служниця, але про більше...

— Але на більше ти не повинна погоджуватися, Даріє, - обірвав я її і суворо подивився на неї. - Я не пропоную тобі місце моєї коханки! - у мене навіть подих перехопило. - Якщо ти раптом вирішила, що я хочу запропонувати тобі саме це. Я люблю тебе, Даріє. І перш, ніж я вирішу питання про те, щоб світ прийняв тебе і король дав добро на наш шлюб, я просто прошу тебе про одне: будь зі мною поруч. Як... друг. Як помічниця. Як… дівчина, яку я люблю.

Невпевненість на її обличчі читалася легко. І я чудово розумів її. Чудово розумів, що... якщо ми станемо на цей шлях, то буде складно. Я вже продумав багато варіантів. І Дарія розуміє, напевно, не гірше за мене, що проблема буде в суспільстві. Мені вже було начхати на думку людей. Так, я одружуся з ресою. Щоправда, ще треба добитися дозволу у короля. Але це здавалося мені не такою великою справою, як змінити думку цілого світу.

Суспільство надто жорстоке. Воно не прийме ресу, навіть якщо в це суспільство її приведу я. Навіть якщо якимось дивом король введе її в наш світ.

Часом я почував себе повним егоїстом. Її життя поруч зі мною, напевно, ніколи не буде щасливим. Але я був готовий зробити все можливе і неможливе заради неї!

Я чіплявся за неї, бо... не бачив життя без неї. Дивно, як чужа людина може в одну мить виявитися найближчою, найріднішою.

Серце неприємно кольнуло, коли я побачив на її обличчі дивну рішучість.

— Я буду... Вашим другом, мілорде.

Здавалося, що ці слова її далися важко. Я провів долонею по її щоці і дівчина зніяковіло опустила очі. Тільки від мене не сховався дивний біль у них.

Я зрозумів, що їй було важко прийняти це рішення. Зрозумів, що вона навряд чи довіряє мені. І я усвідомлював, що я не маю права на помилку. Що я не маю права занапастити її репутацію. Я не став їй більше нічого говорити. Слова - це лише порожній звук. Тепер у моїх руках її доля. А в її – моє життя.

— Ви... Хіба Ви не кохаєте свою дружину, мілорде? - раптом подивилася на мене моє єдине, справжнє кохання.

— Я знаю, що ти бачила, Даріє. І мені дуже соромно перед тобою і навіть перед собою. Ні, не кохаю, сонечко. А той поцілунок... - я глянув на її губи і м'яко притягнув її до себе ближче, - якби ти знала, як я страждав після тих ночей, де ми були разом. Я думав, що це просто звичайне чоловіче бажання, але я помилився. Я нічого не відчуваю до неї. Я живу лише коли ти поряд. Я бажаю тебе... тільки тебе, Даріє.