Читати книгу - "Флеш Рояль, Тала Тоцка"

При денному світлі було добре видно, що гладка шкіра — це рівний шар тону на обличчі, легкий рум'янець — правильно нанесені рум'яна на виступах вилиць. Дінці навіть стало цікаво, як вона виглядає, якщо її вмити, напевно молодше, ніж з такою кількістю безумовно дорогої і якісної косметики, і це в таку-то спеку!

Але ж вони з Максом ровесники, Дінка раптом подумала, що розуміє, яку відразу відчуває до неї Лана: її таку прекрасну проміняли на миршаву, бідно одягнену студентку, якщо, звичайно, Максим сказав правду і Лану він залишив.

— Діно, ти повинна піти в міліцію і розповісти, що Максим вбив Чаклуна. Треба, щоб його заарештували.

— А звідки ж я знаю, хто вбив твого Чаклуна? — дуже натурально здивувалася Дінка. І це, до речі, була чистісінька правда, вона дійсно не знала точно, хто з них двох. — При чому тут Максим?

Офіціант приніс каву, дві чашки, Лана замовила і на неї? Значить вип'є обидві. Дінці завжди подобався граф Монте-Крісто, а той, як відомо, нічого не їв і не пив в стані ворога. Лана запалила.

— Якщо Макса закриють, у в'язниці до нього не доберуться. Там все серйозно, Діна, його замовили якомусь крутому кілерові, приїжджому, не з наших.

Дінка здивовано слухала, немов з книги в реальність матеріалізувався один з детективів Чейза. Кілер, в'язниця, замовне вбивство, це жарт, чи що? Але Лана не жартувала, її шоколадні очі блищали нездоровим блиском, вона явно хвилювалася і не намагалася це приховати. Пальці, що тримали сигарету тремтіли, вона й справді переживала за Макса. Але щось дзвеніло всередині у Дінки, щось неясне, каламутне, що не давало повірити до кінця.

— Чому ти сама не підеш і не скажеш?

— По-перше, мене там не було, — Лана нервово струсила попіл в скляну попільничку, — по-друге, я не хочу, щоб мені скрутили шию. Ти знаєш, ким я працюю, і там відразу здогадаються, звідки ростуть ноги. А по-третє, — вона подивилася на Дінку з-під густих і ретельно профарбованих вій, — він більше не зі мною. Він сказав, що ти його кохана дівчина, а я так, обслуга.

І різко загасила цигарку, Дінка хіба що рота не роззявила. Схоже, Макс Домін всьому Всесвіті розтризвонив про своє кохання, ось тільки їй забув повідомити.

— Ти, звичайно, роби як знаєш, — Лана ковтнула кави і знову відщипнула десерт, — але якщо ти його любиш, ти спробуєш його врятувати. Зараз буде краще, якщо він опиниться під слідством. Будь він зі мною, я не думала б ні хвилини, але я хочу ще пожити в цьому місті, так що мені до ментів пхатися не можна. А ти інша справа. Я тому тобі й подзвонила, чи ти думаєш, мені приносить задоволення бачити ту, що відібрала у мене коханого чоловіка, та ще й таку?

Слова які пафосні! Але Дінка неохоче визнавала її правоту. Може, в глибині душі черв'ячок сумніву точив якраз через те, що план порятунку коханого чоловіка пропонувала його колишня коханка? Або через те, що вона знову намагається її зачепити?

Діна спочатку спалахнула від дошкульного тону, але раптово в пам'яті спливли слова Ворона: «Поруч з Максимом повинна бути жінка з головою і з мізками, а не тільки з кучерями». Макс вибрав її, Діну, і кричить про це на кожному розі. Так може й справді час вирости? Дінка встала, прибрала з лоба пасмо і стримано відповіла:

— Дякую тобі за інформацію, Світлано, я подумаю, як правильно вчинити. Тебе я теж була бачити не рада, тому сподіваюся, що це був останній раз.

Вона спиною відчувала, як її наскрізь пропалює повний ненависті погляд Світлани, зате за столиками чоловіки з цікавістю проводжали її вельми недвозначними поглядами, її, а не Лану, і це була її перша перемога, одержана над собою. Тепер варто було замислитись над тим, що сказала їй Світлана, і думати слід було дуже напружено.