Читати книгу - "Коло смерті"

— Давно вже час, — тихо буркнув Ульв Ґарман, але я проігнорував його.

— Я був цілком переконаний, що за всім стояв Ганс Міккельсен, який зробив з мене цапа-відбувайла. Мені здавалося, лише він і ніхто інший мав мотив покалічити Ґерд Ґарсгол. І хоч я не мав жодних сумнівів у його винуватості, не мав я також і щонайменших доказів. Нещодавно я бачився з коханкою Мортена Олешера і мав з нею ґрунтовну розмову. Вона розповіла, що на початку червня до Олешера приїжджав незнайомий чоловік, який дуже відрізнявся від тих типів, що зазвичай тинялися на їхньому хуторі. Я показав їй фотокартку Ганса Міккельсена, але вона не зуміла його ідентифікувати. Я вже готовий був опустити руки, — я відпив води зі склянки, що стояла переді мною на столі. — Та ось кілька днів тому з'явилися нові факти. Як усім відомо, Мортен Олешер був закоренілим злочинцем з численними відсидками за плечима. Востаннє він був засуджений 2004 року, і таке тривале його перебування на волі видалося мені підозрілим. Я провів таке-сяке розслідування і з'ясував, що відтоді за ним числиться щонайменше дванадцять незавершених карних справ. Вони наявні в судочинній системі, деякі навіть до кінця розслідувані, але з якихось причин не передані до суду. Складалося враження, ніби справи Олешера десь застрягли. Мені це видалося дивним, — я змінив положення, відкашлявся, перш ніж продовжувати. — Дивували мене й інші речі. У вестьойській справі бракувало протоколу допиту, головного допиту. Я виявив, що список документів, реєстр, де мав би бути й цей протокол допиту, пізніше замінили іншим, переписаним заново. А тут ще пригадалися матеріали, забрані з мого кабінету відразу після арешту. Такого я не зазнавав за всю свою кар'єру. Якщо матеріали надовго затримуються, поліція надсилає письмове нагадування, щоб їх повернули, а не вривається до чужих кабінетів й забирає усе, що там лежить. Навіщо, скажіть мені на ласку, поліції так поспішати з вилученням матеріалів старої, давно завершеної справи? Одним словом, не давали мені спокою численні дивні загадки, які начеб і не мали на перший погляд жодного значення чи внутрішнього взаємозв'язку… — я нахилився вперед над столом, — … аж доки раптом почала вимальовуватися картина. І тоді я збагнув, що, імовірно, існує інший мотив побиття Ґерд Ґарсгол, мотив, який не має нічого спільного з Гансом Міккельсеном. Бо ніколи, власне кажучи, і не йшлося про Ганса Міккельсена та його кримінальну справу. Ганс Міккельсен, Ґустав Німан і Ґерд Ґарсгол завжди були персонами другого плану, проте вони заважали розгледіти істину. А істина в тому, що йшлося увесь час про подвійне вбивство на Вестьой.

Я роззирнувся залою. Рюне Сейм, здавалося, був цілковито заворожений моєю історією. Судді зайняли вичікувальну позицію, але слухали уважно. Ульв Ґарман ховався за непроникною маскою на обличчі, за якою годі було щось відчитати.

— Минуло двадцять п'ять років від моменту вбивства Анни Вестьой і Сірі Єнсен. Розслідування провадили двоє чоловіків, поліцейський інспектор Ґюннар Скейє та молодий, старанний і амбіційний поліційний ад'ютант на ім'я Ульв Ґарман. Арон Сьорвік, доволі дивакуватий хлопчина, мав тоді вісімнадцять років. Місцеве населення поквапилося вказати на нього як на потенційного вбивцю. Поступово слідчі дедалі більше впевнювалися, що взяли того, кого треба. Лише чотири дні інтенсивних допитів знадобилося для того, щоб розколоти Арона Сьорвіка і домогтися від нього зізнання в обох убивствах. Тріумфували всі, але найбільше тоді ще відносно молодий Ульв Ґарман. То була його перша велика справа. Він розкрив злочин у рекордні терміни, про нього писали в газетах, його щодня показували по телебаченню. Було, мабуть, від чого запаморочитися в голові. Та й не лише це, зовсім скоро йому натякнули, що він сам міг би представляти сторону звинувачення на суді. Ульв Ґарман розпочав свій шлях до вершини. І хоч справа вважалася розкритою усього лиш за якийсь тиждень, це зовсім не означало, що розслідування доведено до кінця. Попереду чекала кропітка робота. Убивства завжди розслідуються до самого кінця. Ніхто не спокушається короткими шляхами чи легкими здобутками. Тому всі допити проводилися за планом, незважаючи на зізнання Арона. І тоді…

Позад мене почувся гуркіт. Я затнувся, повернув голову. Розгублений, засоромлений фотограф нахилився за чимось, що впало на підлогу. На одній з лав я раптом побачив Сюнне. Поряд з нею сидів Фінн. Залою прокотився гомін, скрипіння і шарудіння, люди заворушилися, завовтузилися на твердих лавах. Так, ніби всі довго сиділи, затамувавши подих, а тепер скористалися нагодою розправити заціпенілі кінцівки. Я дочекався, доки в залі знову стихло, а тоді підхопив обірвану нитку розповіді.

— …і тоді з'явилося у полі зору подружжя Вііґ-Сьоренсів. Вони саме таборували в наметі на північному мисі острова Вестьой, коли сталися вбивства. Чоловік був орнітологом з нашого університету, досліджував морських орлів. Вони фотографували птахів. Назнімали масу світлин з орлами, з датами й часом зйомки. Поліція забрала світлини, вочевидь, задля підтвердження непричетності подружжя до злочину. Однак на задньому плані однієї зі світлин можна побачити в човні на веслах Арона Сьорвіка, хлопця, який зізнався в убивствах. Дата і час зйомки давали йому алібі на одне з убивств, — я трохи стишив голос. — Уявляєте, який шок і розчарування для Ульва Ґармана й Ґюннара Скейє. Яка катастрофа для них! Вони вже давно спочили на лаврах і святкували перемогу в засобах масової інформації, а тут раптом уся їхня справа розсипається, мов картковий будиночок. Усе нанівець! То як вони вчинили?

Я зробив паузу, дозволив секундам поволі цокати в тиші. Ніхто не поворухнувся. Навіть Ульв Ґарман. А тоді я повів далі.

— Я розкажу вам, як вони вчинили. Вони запротоколювали допит, але замовчали факт існування світлин. Виправдальний доказ тихо опинився на самому дні котроїсь з пачок, більше про нього ніхто не згадував.

Уперше за довгий час Рюне Сейм подав голос. Не думаю, що це було якимсь тактичним чи хитромудрим маневром, просто його цілковито захопила моя розповідь.