Читати книгу - "Список Шиндлера"

Якщо робітники на Оскаровій фабриці не чули про телеграму, то не знав і сам гер комендант Ліпольд. Повідомлення спочатку отримав Мєтек Пемпер в адміністрації Ліпольда. Пемпер акуратно відкрив телеграму над парою, запечатав знову і пішов просто до Оскара розповідати, що в ній написано. Шиндлер, стоячи на своїм столом, прочитав те, що переписав Мєтек, а тоді розвернувся до хлопця.

— Ну що ж, — пробасив він. — Доведеться попрощатися з унтерштурмфюрером Ліпольдом.

Адже і Оскарові, і Пемперу здавалося, що Ліпольд — єдиний есесівець на весь гарнізон, який здатний виконати подібні вказівки. Заступником коменданта був обершарфюрер СС Моцек сорока з чимось років. Може, Моцек і був здатний влаштувати якусь панічну бійню, але холоднокровно знищити тисячу триста людей він би не спромігся.

Напередодні своїх уродин Оскар надіслав низку конфіденційних скарг до Гассебрьока щодо поведінки гера коменданта Ліпольда. Він побував у Брно у впливового шефа поліції Раша і виклав йому ті самі звинувачення на адресу Ліпольда. Він показав і Гассебрьокові, і Рашу копії листів, написаних до генерала Ґлюкса в Оранієнбурґ. Оскар зробив ставку на те, що Гассебрьок згадає минулу щедрість Оскара і з огляду на обіцянки такої щедрості в майбутньому вплине на швидкість звільнення Ліпольда, про яке Оскар нині домовляється з Оранієнбурґом і Брно, і переведе Ліпольда на інше місце, не займаючись розслідуванням поведінки унтерштурмфюрера щодо в’язнів Брюннліцу.

То був характерний маневр Шиндлера — блек-джек з Амоном, тільки в більшому масштабі. На кону були всі чоловіки Брюннліцу, від Гірша Крішера, в’язня № 68821, сорокавосьмирічного автомеханіка, до Ярума Кіафа, в’язня № 77196, двадцятисемирічного некваліфікованого працівникa, котрий пережив переїзд із Ґолешува. І всі жінки Брюннліцу — від № 76201, двадцятидев’ятирічної Берти Афтерґут, яка працювала з металом, до № 76500, тридцятишестирічної Єнти Цвеченстіль.

Оскар отримав нові сили для скарг на Ліпольда, запросивши коменданта на обід до своєї квартири на фабриці. То було двадцять сьомого квітня, напередодні дня народження Шиндлера. Близько одинадцятої вечора в’язні в цеху побачили дивне видовище: комендант, який ледве тримався на ногах, ішов, спираючись на плече дещо стійкішого гера директора. Ідучи, комендант намагався сфокусуватися на окремих працівниках. Він люто покрикував, показуючи на сталеві балки під стелею цеху. Доти пан Шиндлер його в цехи не пускав. А тут комендант опинився-таки в цехах і став демонструвати свою верховну каральну владу.

— Жидовня! — ревів він. — Бачите он ту балку, бачите? Отам я всіх вас повішу! Усіх перевішаю!

Оскар лагідно провадив його далі, спрямовуючи за плече, і неголосно бурмотів йому:

— Та добре, добре, нехай. Але ж не зараз. Іншим разом колись…

Наступного дня Оскар зателефонував Гассебрьокові та іншим зі зрозумілими скаргами. Ліпольд п’яний бігає фабрикою, кричить на всіх і погрожує розправою на місці. Це ж не якісь там прості робітники! Це досвідчені техніки, які займаються виробництвом секретної зброї і так далі. І хоча на совісті Гассебрьока були смерті тисяч людей у каменоломнях, хоча він і вірив, що з наближенням росіян усіх євреїв на виробництві треба ліквідувати, усе ж він погодився, що до фабрики гера Шиндлера потрібен особливий підхід.

Ліпольд, казав Оскар, постійно говорить, що хоче в бій. Він молодий, здоровий, охоту має. Ну, сказав Оскарові Гассебрьок, подивимося, що тут можна зробити. Ну а сам комендант Ліпольд після тієї гостини проспав весь Оскарів день народження.

А що коменданта не було, то Оскар виголосив дивовижну святкову промову. Відзначав він уже з самого ранку, але ніхто не пам’ятає, щоб він плутав слова чи затинався. Що саме він сказав, записано не було, але ми можемо звернутися до іншої його промови, котру він виголосив через десять днів, увечері восьмого травня — її текст зберігся. Ті, хто чув, стверджують, що ті дві промови мали багато спільного. Тобто обидві обіцяли, що життя триватиме.

Щоправда, назвати промовою чи одне, чи друге слово, — це применшити їхню силу. Оскар інстинктивно намагався вплинути словом на реальність, дати в’язням і есесівцям подивитися на себе самих по-іншому. Колись давно він з упертою переконаністю сказав групі працівників, які прийшли на зміну, у тому числі й Едіт Лібґольд, що вони переживуть війну. Так само пророче він звернувся до аушвіцьких жінок того ранку, коли вони прибули до нього минулого листопада, кажучи: «Тепер ви в безпеці, ви зі мною». Правда, не можна оминути те, що за інших часів і в інших умовах з нього вийшов би демагог-популіст, чий дар полягав у тому, щоб переконати інших людей, що вони з ним нерозривно пов’язані заради щасливого відвернення всього зла, задуманого іншими людьми.

Оскар сказав своє святкове слово німецькою пізно ввечері в цеху перед в’язнями, які там зібралися. Щоб стежити за такою великою кількістю людей, прийшли есесівці, та й цивільний німецький персонал теж був там. Коли Оскар почав говорити, Польдек Пфефферберґ відчув, що в нього аж волосся на голові заворушилося від напруження. Він озирнувся, побачив безмовних Шонбруна з Фухсом, есесівців з автоматами. «Вони нас усіх переб’ють, — подумав він. — І всьому кінець…»

У промові були дві великі обіцянки. По-перше, тиранія добігає кінця. Він звертався до есесівців як до тих, хто теж був поневолений і бажав свободи. Багато хто з них, пояснив Оскар в’язням, були без їхньої згоди переведені з інших підрозділів до Ваффен-СС. Друге, що він обіцяв, — залишитися в Брюннліці, доки проголосять кінець ворожнечі.

— І ще п’ять хвилин, — додав він.

В’язням, як і в минулих промовах, він обіцяв майбутнє. Він енергійно стверджував, що вони не ляжуть у могили в лісах. Це нагадало в’язням, що він захищатиме їх, і додало їм сили.

Можна тільки здогадуватись, наскільки це розлютило есесівців. Шиндлер геніально образив свій гарнізон. З їхньої реакції — протестуватимуть чи проковтнуть — він знатиме, чого від них чекати. Він і їх попереджав, що залишиться в Брюннліці так само довго, як і вони, тож буде свідком.

Але Оскару на душі було не так уже й легко. Згодом він признався, що тоді переймався, що робитимуть із Брюннліцом війська, які відступатимуть через околиці Цвіттау. Каже навіть так: «Ми були в паніці, бо боялися відчайдушних дій есесівської охорони». Але то, певне, була дуже спокійна паніка — наминаючи білий хліб з нагоди Оскарового дня народження, жоден в’язень, здається, її не помітив. Також Оскар хвилювався, що неподалік Брюннліцу зупинилися якісь власовці. Ці загони були частиною РОА (Російської визвольної армії), формованої попереднього року Гіммлером із численних російських полонених під командуванням Андрєя Власова, колишнього російського генерала, взятого в полон на підступах до Москви. Для