Читати книгу - "Ім'я Рози, Умберто Еко"

Ми пересувалися у всіх напрямках, але даремно. Крім наших відображень, дзеркало віддавало невиразні обриси решти зали, ледь освітленої каганцем.

«А може, — міркував Вільям, — supra speculum означає по той бік дзеркала… А тому треба, щоб ми потрапили по той його бік, бо нема сумніву, що це дзеркало — двері…»

Дзеркало було вище від зросту пересічної людини, у мурі його тримала міцна дубова рама. Ми всіляко обмацали його, натискали всюди пальцями, шкрябали нігтями між рамою і муром, та дзеркало було незрушне, немов злилось з муром, камінь у камені.

«А якщо не по той бік, то воно, можливо, super speculum[241]», — бурмотів Вільям, ставши навшпиньки і мацаючи рукою по верхньому ребрі рами, та не знайшов там нічого, крім пилюки.

«Зрештою, — меланхолійно розмисляв Вільям, — навіть якщо там ззаду є кімната, книги, яку шукаємо ми і яку шукали інші, там уже нема, бо спершу її виніс Венанцій, а тоді заніс хтозна куди Беренґарій».

«А може, Беренґарій знов приніс її сюди».

«Ні, того вечора ми були в бібліотеці, і все свідчить про те, що він помер у лазні невдовзі після крадіжки, тієї ж ночі. Інакше ми б бачили його наступного ранку. Та це не так важливо… Поки що ми з'ясували, де лежить finis Africae і здобули майже всі елементи, щоб уточнити мапу бібліотеки. Мусиш визнати, що ми розкрили чимало таємниць лабіринту. Я б сказав, усі, крім однієї. Гадаю, від уважного вивчення Венанцієвого рукопису я здобуду більше користі, ніж від подальших оглядин. Ти ж пам'ятаєш — таємницю лабіринту нам було легше розгадати ззовні, ніж ізсередини. А тепер, стовбичачи тут перед нашими викривленими відображеннями, цієї проблеми ми не вирішимо. Зрештою, і каганець вже догорає. Ходімо, нам треба ще дещо уточнити, щоб удосконалити мапу».

Ми пройшли через інші зали, нотуючи наші відкриття на моїй мапі. Деякі кімнати містили лише твори з математики та астрономії, інші зали були повні книг арамейськими літерами, яких ніхто з нас не знав, ще інші мали книги, написані ще незбагненнішими знаками, які, можливо, походили з Індії. Ми кружляли в межах двох суміжних ланцюжків, які гласили IUDAEA та AEGYPTUS. Одне слово, щоб не набридати читальникові описом подальших наших маневрів, скажу лиш, що згодом, остаточно уклавши мапу, ми переконалися, що будова та конфігурація бібліотеки і справді відображають образ земної кулі. На півночі були ANGLIA та GERMANI, вздовж західної стіни вони сполучалися з GALLIA, яка на крайньому заході переходила в HIBERNIA, а південна стіна прихистила ROMA (рай давньоримських поетів!) та YSPANIA. Далі на півдні простяглися LEONES та AEGYPTUS, який на сході межував з IUDAEA та FONS ADAE. Вздовж стіни між сходом і північчю пролягла АСАІА — непогана синекдоха, сказав Вільям, для позначення Греції, і справді, у чотирьох кімнатах рясніло від поетів та філософів поганської давнини.

Прочитували ми ці назви химерними способами — то йшли в один бік, то задкували, а іноді й кодували; нерідко, як я вже говорив, та сама літера входила у два різні слова (в таких кімнатах одна шафа містила книги на одну тему, а друга шафа була присвячена іншій темі). Та у такому розміщенні не варто було шукати якогось глибокого смислу. То був просто мнемонічний прийом, який допомагав бібліотекареві знаходити потрібні твори. Якщо книга розташована у quarta Acaiae[242], це значило, що вона міститься у четвертій кімнаті, рахуючи від зали з початковою літерою А, і щоб знайти її, бібліотекар повинен знати напам'ять шлях, прямий або коловий, який йому треба пройти. Приміром, ланцюжок АСАІА пролягає через чотири кімнати, розміщені квадратом, а це значить, що початкова літера А є також останньою. Зрештою, ми теж це дуже швидко зрозуміли. Так само швидко ми зрозуміли гру перегородок. Наприклад, коли йти зі сходу, жодна з кімнат АСАІА не дає доступу в дальші кімнати: тут лабіринт закінчується, і дійти до північної башти можна лише через три інші башти. Але бібліотекарі, ясна річ, добре знали, що, увійшовши через FONS, вони зможуть дійти, скажімо, до ANGLIA лише через AEGYPTUS, YSPANIA, GALLIA та GERMANI.

* * *

Зробивши ці та інші захопливі відкриття, ми завершили наші плідні звідини бібліотеки. Але, перед тим як сказати, що, задоволені вислідами нашої праці, ми налаштувалися вийти (аби стати свідками інших подій, про які невдовзі буде мова), я мушу визнати дещо своєму читальникові. Я вже казав: оглядаючи бібліотеку, ми, з одного боку, шукали способу дістатися до її таємного закутка, а з другого — щоразу затримувалися в кожній із зал, щоб з'ясувати її розміщення та тему, якій вона присвячена, і гортали розмаїті книжки, немов досліджуючи таємничий континент або незнану землю. Зазвичай ми робили це одностайно, обоє розглядали ті самі книги, я показував йому найдивовижніші з них, а він пояснював мені багато речей, яких я не розумів.

Але у певну мить, коли ми саме проходили кімнатами південної башти, званими LEONES, моєму учителеві трапилось затриматися в кімнаті, багатій на арабські твори з чудернацькими рисунками на тему оптики; а оскільки того вечора ми мали із собою не один, а два каганці, я з цікавості відійшов у сусідню кімнату, помітивши, що проникливі й обережні законодавці бібліотеки зібрали там вздовж однієї зі стін книги, яких, безперечно, не вільно було нікому давати до читання. Написані вони були переважно бусурманськими мудрецями, які різними способами описували розмаїті недуги тіла і душі. І погляд мій упав на одну невелику книжку, прикрашену мініатюрами, які (на щастя!) були далекі від її предмета — на них були зображені квіти, вусики виноградної лози, тварини парами, цілющі зела: називалася вона Speculum amoris[243], творіння брата Максима з Болоньї, і в ній було чимало цитат з багатьох інших творів, присвячених любовній недузі. Як читальник уже зрозумів, сього було досить, аби розбудити мою хворобливу цікавість. Ба більше, назви сеї було досить, щоб знов запалити мій розум, який од ранку дрімав, а тепер його знов розхвилював образ дівчини.

Оскільки цілий день я відганяв од себе вранішні думки, напоминаючи собі, що вони не личать розсудливому і врівноваженому новіцієві, та й події того дня були достатньо багатими й напруженими, щоб відвернути мою увагу, апетити мої задрімали, і мені навіть здалося, що я звільнився від того, що було всього лиш минущим неспокоєм. Але варто було мені побачити ту книгу, і я зрозумів —