read-books.club » Фентезі » Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова 📚 - Українською

Читати книгу - "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"

174
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої" автора Наталка Шевцова. Жанр книги: Фентезі. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 106 107 108 ... 123
Перейти на сторінку:
Глава 48

Глава 48

Нахилившись над двома хлопчиками, які мірно посапували, Вівіан спочатку прошепотіла кожному з них на вушко намовляння на повне сміху, світла та яскравих фарб щасливе сновидіння, потім поцілувала у лоб й почала поправляти їхні ковдри, що оголили їхні плечики та руки майже до ліктів.

Поправила перше. Потім почала поправляти й друге і раптом відчула на собі чийсь пильний погляд. Підняла очі й полегшено видихнула з нервовим смішком:

– Брі, ти налякала мене!

– Даруй, – усміхнулася малеча й водночас резонно та буркотливо додала: – Але стукати у двері я як не вміла, так і не вмію! – Услід за чим, вже зовсім іншим тоном, мрійливим й трохи сумним, помітила: – Ти схожа на справжню маму.

 – Дякую, – задоволено посміхнулася Вівіан й, подивившись на хлопчиків, ніжно додала: – Вони такі славні і такі милі!

– Ага, коли сплять! Повір мені! – авторитетно заявила дівчинка.

– Вірю, – засміялася Вівіан, але відразу ж прикрила рота долонею. Слідом за чим, накинула на хлопців полог тиші. – І навіть більше – знаю. Бачила б ти їх сьогодні! На льоду вони справжні демонята! Ні, навіть не демонята, а справжні демони! Мені пощастило, що я була в їхній команді, а не в команді Жордана, Квентіна та Домініка, тому що ми обіграли їх всуху п’ять разів поспіль! Обіграли б і більше разів, але вони заскиглили, благаючи про помилування! Уявляєш?!

– Круто! – захоплено видихнула малючка й понурилася. – Шкода, що я цього не бачила. Але, може, ще побачу. Жрець Фарлак сказав, що завдяки тому, що я повністю усвідомила себе, ну і, звичайно ж, завдяки близькості джерела сили нашого роду, я стаю усе стабільнішою із кожним днем.

У цей момент розчинилися двері потайного входу і в кімнату ураганним вітром влетіла Ельжбета.

– Ти мала рацію! – заявила вона з порогу. – Це була вона!

– О-о-ох! – підстрибнула на місці примарна малючка. – А вона тебе не лякає?! – кивнула вона на Ельжбету. – Мене, наприклад, лякає!

– Хто «вона», Бета? І в чому я мала рацію? – зі сміхом уточнила Вівіан. Після чого відповіла своїй маленькій подружці. – Більше ні. Я вже звикла до неї! А раніше так, лякала!

– Корнелія! Ітану вбила Корнелія! Вона тільки-но що зізналася у цьому! А от із причиною ти не вгадала! Точніше, вгадала! От тільки ти не на того брата думала! – впавши у крісло, що стояло поруч із нею, продовжувала сповіщати сповнена бажання скоріше поділитися свіжими новинами Ельжбета. Проте її думки обганяли одна одну, а слова наскакували одне на інше, через що віщання виходило плутаним і не зовсім зрозумілим. – Вона приревнувала її не до твого коханого Ніколаса, а до свого коханого Квентіна!

– Вона приревнувала Ітану до Квентіна?! – округлила очі Брітані. – З чого це раптом?

– Й справді, – часто закивала головою Вівіан. – Мені теж цікаво: з чого це раптом?

Услід за чим, наслідуючи прикладу подруги, теж сіла. Тільки не в крісло, а на краєчок постелі, накинувши при цьому, про всяк випадок, додатковий полог тиші на хлопчаків.

– А з того, що він збирався її кинути й одружитися з Ітаною! – задоволена собою проголосила Ельжбета. – А-а-а! Ну й як вам поворот?!

– Поки що – ніяк, – опустила вісницю з небес, на які та себе піднесла, на землю, Британі. – Бо нам нічого не зрозуміло!

– Угум, – підтакнула Вівіан. – Нічого не зрозуміло.

– Добре, – кивнула Ельжбета. – Для особливо обдарованих розповідаю усе з самого початку!

– Та будь вже така ласкава! – уїдливо шпигнула примарна малючка.

– Угу, будь така ласкава, – знову підтакнула Вівіан, насилу утримуючи сміх, що рвався назовні, бачучи войовничо-насуплене обличчя подруги.

– Квентін, як виявилося, вже давно був закоханий в Ітану. Принаймні Корнелія так думала, тому що, за її словами, він не тільки постійно про неї говорив, а й часто уві сні називав її Ітаною. Перші десять років шлюбу, знову ж таки, за її словами, називав Маріцею, а потім – Ітаною! Уявляєте!? – пирснувши зі сміху, поцікавилася Ельжбета. – Я – ні! Тому що я не витримала б, убила б мерзотника! А вона терпіла й терпіла, та ще й так терпіла, що він навіть ні про що не здогадувався! І у всьому їй довіряв! Уявляєш, до чого самовпевнений виродок!

– Я б теж убила, – погодилася з нею Вівіан.

– А я б не убила, я б просто розлучилася, – лукаво блиснувши очима, висловила свою думку Британі, присоромивши цим зауваженням дорослих подруг.

– Ну, ми теж звісно не вбили б, це так, до слова, – відразу ж почали виправдовуватися вони.

– Та я зрозуміла! – засміялася малючка. – Продовжуй вже, Бето! Цікаво ж! – попросила вона.

– Та вже майже нічого не залишилося розповідати, – з навмисною скромністю, зауважила Ельжбета, щоб змусити подруг просити себе.

– Розповідай вже! Жорстока ти жінка! – жартівливо прикрикнула на неї Вівіан.

– Або ми тебе змусимо! – пригрозила Британі. – От візьмемо й залоскочимо до смерті!

– Добре-добре! – виставила Ельжбета в захисному жесті руки й заголосила тоненьким голоском: – Я усе розповім! Усе, як є, розповім! Тільки не губіть!

– Говори вже, нещасна! – «закликала» до неї, регочучи, Британі.

– Коротше, Корнелія дотерпіла до того, що кілька тижнів тому Квентін у своєму черговому сні запропонував Ітані стати його дружиною! Що при цьому він збирався зробити з нею, Корнелія так і не довідалася, бо Квентіну снилася виключно Ітана. Однак, ясна річ, почекати й дізнатися шляхом досвіду, що за долю їй призначив «коханий» чоловік, їй зовсім не хотілося! Ой, я ж вам нічого не розповіла! – сполохалася вона. Вівіан та Британі при цих її словах закотили очі. – Це він, Квентін, тобто, вбив дружин, ту жінку, яка тільки-но що народила дитину. І перших двох наречених, яких дід Ніколаса запрошував до Білого замку, щоб познайомити з онуком, теж він вбив.

– Дякую за новину, але про це ми й самі здогадалися, – процідила крізь зуби Вівіан. – Тому повернися, будь ласка, до вбивства Ітани.

– А я, якщо чесно, ні про що таке не здогадувалася, – зізналася Британі. – Але, Ві має рацію, про інші вбивства потім, що з убивством Ітани? Як Корнелія її вбила?

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍
1 ... 106 107 108 ... 123
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова», після закриття браузера.

Подібні книжки до книжки «Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова» жанру - Фентезі:


Коментарі та відгуки (0) до книги "Відбір на виживання, або Таємниця 12 Нареченої, Наталка Шевцова"