Читати книгу - "Ярмарок суєти - Книга 1, Вільям Текерей"

Джордж прийняв запрошення, хоч його дружина трохи занедужала. Ще не минуло й шести тижнів, як вони одружилися, а інша жінка вже глумилася над нею, і він не сердився за це. Він не сердився навіть на самого себе, цей добродушний хлопець.

«Звичайно, це негарно, признався він самому собі.- Але хай йому біс, якщо вродлива жінка кидається вам на шию, то що залишається робити?»

«Я з жінками довго не церемонюсь»,- часто казав він, сміючись і значуще киваючи Стаблові, Спуні та іншим своїм приятелям в офіцерському клубі, які навіть поважали його за таку відвагу. Після воєнних перемог перемоги в коханні були з давніх-давен предметом гордощів для чоловіків на Ярмарку Суєти, а то б чого школярі хвалилися своїми амурними справами, а Дон Жуан став такий популярний?

Отже, містер Осборн, твердо переконаний, що перед ним не можна встояти і що він створений для того, щоб підкоряти жінок, дуже охоче піддався своїй долі. А оскільки Еммі не дорікала йому і не мучила його ревнощами, лише почувала себе дуже нещасною і мовчки страждала, Джордж уявив собі, нібито дружина не підозрює того, про що дуже добре знали всі його знайомі, а саме, що він відчайдушно залицяється до місіс Кроулі. Він катався з нею верхи, коли вона була вільна. Емілії він брехав про якісь полкові справи (чому вона нітрохи не вірила), залишаючи її на самоті або в товаристві брата, а сам цілими вечорами сидів у подружжя Кроулі, програвав чоловікові свої гроші і втішав себе думкою, що жінка гине з кохання до нього. Хтозна, може, ця достойна пара ніколи відверто не змовлялася і не вирішувала між собою, що вона буде заманювати молодого джентльмена, а він обігравати його в карти, але вони чудово розуміли одне одного, і Родон добродушно дозволяв Осборнові приходити до них коли завгодно.

Джордж так захопився своїми новими приятелями, що вони з Вільямом Доббіном тепер бували разом набагато рідше, ніж раніше. Джордж уникав його і в товаристві, і в полку; як ми бачили, він не дуже полюбляв ті повчання, якими старший приятель охоче його частував. Хоч багато що в поведінці Джорджа тривожило, й засмучувало капітана Доббіна, але який сенс був переконувати його, що, незважаючи на пишні бакени й дуже високу думку про свій досвід, він був зелений, мов школяр, і що Родон вибрав собі його в жертву, як вибирав багатьох інших, і, витягнувши з нього все, що можна, зневажливо відкине його геть? Той не послухався б, а оскільки Доббін, заходячи до Осборнів, рідко мав нагоду застати свого давнього приятеля, то вони уникнули багатьох болісних і надаремних розмов. Джордж міг цілком віддатися розвагам Ярмарку Суєти.

Ще з часів Дарія 182 у війську ніколи не було блискучішого почту за той, що 1815 року супроводжував армію герцога Веллінгтона в Нідерландах і, бавлячи час у танцях та бенкетах, довів її, так би мовити, до самого поля битви. Бенкет, що його влаштувала герцогиня в Брюсселі 15 червня згаданого року, став історичним. Увесь Брюссель хвилювався, готуючись до того бенкету, і я чув від леді, які мешкали тоді в місті, що їхня стать більше розмовляла про нього й цікавилася ним, ніж наступом ворожого війська. Квитки на бенкет здобували ціною таких зусиль, інтриг та благань, на які спроможні лише англійські жінки, що прагнуть побувати у великосвітському товаристві своєї нації.

Джоз і місіс О’Дауд, що палко мріяли потрапити на той бенкет, даремно намагалися роздобути квитки, зате іншим нашим друзям пощастило. Так, наприклад, завдяки впливові мілорда Голодвірса і немовби у винагороду за обід у ресторані, Джордж отримав запрошення на ім’я капітана й місіс Осборн, чим він страшенно запишався. Доббін, бувши приятелем генерала, що командував дивізією, до якої належав їхній полк, одного дня прийшов, сміючись, до місіс Осборн і показав таке саме запрошення. Джоз позаздрив йому, а Джордж здивувався: як йому вдалося пролізти в світське товариство? Містер і місіс Родон, звичайно, були запрошені як приятелі генерала, що командував кавалерійською бригадою.

Призначеного вечора Джордж, звелівши Емілії придбати собі нову сукню і різні оздоби, поїхав на славетний бенкет, де його дружина не знала жодної душі. Пошукавши очима леді Голодвірс,- яка навіть не вклонилася йому, вважаючи, що з нього цілком досить запрошення,- і посадовивши Емілію на стілець, він залишив її там напризволяще, гадаючи, що й так поставився до неї дуже добре, бо купив їй нову сукню і привіз її на бенкет, де вона може розважатися, як собі хоче. Її думки були не надто веселі, і ніхто, крім чесного Доббіна, не прийшов їх розвіяти.

Отже, перший вихід Емілії в товариство виявився вкрай невдалим (як невдоволено відзначив її чоловік), зате дебют місіс Кроулі був просто блискучий. Вона приїхала досить пізно, обличчя в неї сяяло, сукня була бездоганна. Серед значних осіб і під спрямованими на неї лорнетками Ребека здавалася такою самою спокійною і холодною, як тоді, коли вела до церкви маленьких вихованок міс Пінкертон. З багатьма чоловіками вона вже була знайома, і світські денді відразу ж оточили її. Щодо жінок, то вони перешіптувалися між собою про те, що Родон викрав її з монастиря і що вона родичка Монморансі. Ребека розмовляла по-французькому так досконало, що ці чутки здавалися вірогідними, і всі визнавали, що манери в неї чудові й сама вона distinguée. П’ятдесят кавалерів з’юрмилося біля неї, прохаючи честі з нею потанцювати. Та вона, сказавши, що вже запрошена і що не має наміру багато танцювати, відразу попростувала до того місця, де сиділа нещасна Еммі, яку ніхто не помічав. І щоб остаточно вбити бідолаху, місіс Родон кинулась до неї; захоплено привітала свою любу Емілію і негайно почала нею опікуватися. Ребека знайшла вади в її сукні й зачісці, здивувалася, що вона могла так chaussée, 183 й пообіцяла прислати їй завтра свою corsetière. 184 Вона запевняла, що бенкет чудовий, що тут зібралися всі, кого всі знають, а таких, кого ніхто не знає, дуже мало. За якісь два тижні, після трьох проханих обідів у товаристві генерала, ця молода жінка так досконало опанувала світський жаргон, що навіть природжена аристократка не могла