Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Поліна переступала поріг особняка Тайлера з наміром якнайшвидше організувати свій від'їзд з Глорі. Надто вже багато неприємних спогадів було пов’язано з цим місцем. Хотілося скоротити перебування тут до мінімуму. З якою ж превеликою радістю вона відвезе Кульбабку якнайдалі звідси.

П'єліна та Поліна разом зайшли до кімнати Глорі, проте виявилось, що та ще спить.

— Кілька днів Гларієтта ще відчуватиме слабкість і сонливість, — пояснила П'єліна. — Але що більше вона відпочиватиме, то швидше відновиться після хвороби.

Вони вирішили не будити дівчинку, дати їй ще трохи часу на сон. А поки господиня особняка повела Поліну до її колишніх покоїв:

— Напевно, ти хотіла б забрати з собою щось зі своїх речей, — припустила вона.

Так, дещо Полі знадобиться. Але мова не про одяг. Поліну і так забезпечили цілим гардеробом. Тому вона зібрала в дорогу лише дещо із засобів гігієни та кілька книг, які збиралася прочитати, але поки що не встигла. І, звичайно, найголовніше — скриньку. Скринька не раз виручала і може стати в нагоді знову. Щоправда, Поля не знала, чи працюватиме артефакт у її руках після всього, що з нею сталося. Але вона це перевірить за першої ж нагоди.

— Може, ти хотіла б узяти ще щось? — Поцікавилася П'єліна, помітивши, що невеликий саквояж в руках Полі виявився заповненим ледь на третину.

Поліна похитала головою. Більше тут не залишилося жодного предмета, який був би для неї чимось дорогий або мав би для неї якусь цінність. Хоча… ні, дещо все ж таки представляло інтерес. Поля пригадала розмову з Ізіалем і його палке бажання підібратися до вмісту бару Тайлера. А якщо точніше, до однієї з сулій, яка зберігається під замком. Щось у цій пляшці особливе. Недарма ж заарештований маг так хотів отримати її. Вміст пляшки — це, певна річ, не колекційне вино, як запевняв Ізіаль, а, імовірно, рідкісне сильнодійне зілля, яке справляє особливий ефект. Який? Залишається лише гадати. Але отримати цю сулію (так, про всяк випадок) було б непогано.

Поліна відповіла П'єліні, що хотіла б заглянути в бар Тайлера, якщо це можливо.

— Чому ж ні? — Усміхнулася та. — Ходімо.

Хазяйка особняка попрямувала у крило свого новоспеченого чоловіка, і Поліна поспішила за нею. Але що ближче вони підходили до опочивальні Радника, то більшу нерішучість відчувала Поля. Бачитися з Тайлером їй категорично не хотілося. Та й як вона нишпоритиме в його барі у його присутності? Чи Тайлера зараз немає у його покоях?

— Твій чоловік на місці?

— Так. Але не хвилюйся, — заспокоїла П'єліна, здогадуючись про почуття Поліни. — Він тобі не завадить.

Господиня особняка вже не вперше натякала з усмішкою на обличчі, що Тайлер виведений з ладу.

— Що ти з ним зробила? — прошепотіла Поля.

Не те, щоб їй було шкода свого екс-чоловіка, але хотілося б зрозуміти, в якому він стані і як П'єліна його до цього стану довела.

— Він відпочиває після невеличкого експерименту, — в очах хазяйки особняка засвітилися зловісні іскри, від яких стало моторошно.

Поля всім своїм єством відчула, наскільки П'єліна ненавидить Тайлера. І, здається, на нього чекає незавидна доля.

— Експерименту? — перепитала Поля.

— Так, — нова господиня завела до своєї кімнати, яка була суміжною з кімнатою Тайлера. — Хочеш знати, що чекає на Радника? Тоді спершу послухай історію моєї сестри.

Поліні хотілося якнайшвидше забратися з особняка. Але Глорі все одно поки ще спить. Тому вона прийняла запрошення П'єліни сісти в крісло і вислухати, вочевидь, невеселу розповідь.

— Ти ж знаєш, що на Тайлері прокляття, — почала нова дружина Радника. — Він уже кілька років шукає жертву — дівчину, яка стала б переносником пристріту з нього на його дитину. До того, як зв'язатися з Ізіалем, Тайлер звертався по допомогу до іншого підпільного мага — Зервіца. Це справжній коновал. Береться вирішити будь-яку проблему, але виходить у нього через раз. Валенса, моя сестра, була обрана Зервіцем на роль жертви — тієї дівчини, яка повинна була допомогти позбавити Тайлера від прокляття. Негідники скористалися тим, що вона юна і наївна. Того літа вона гостювала у провінційному будинку наших родичів. Зервіц мав туди доступ. Ось там ночами над нею і здійснювали таємні ритуали, щоб підготувати її тіло до моторошної місії. Але коновал Зервіц переборщив із закляттями. Валенса не витримала...

П'єліна замовкла. Перевела погляд у вікно. Її кулаки мимоволі стиснулися. Мабуть, туга за сестрою давно переросла у неї в жагу помсти. Поліна не могла її осуджувати за це. Її саму палили найгірші почуття по відношенню до Тайлера через те, що завдав шкоди Глорі, через те, що невинна дівчинка страждала і могла загинути з вини цього мерзотника.

— Тепер, сподіваюся, ти мене зрозумієш, — продовжила після паузи П'єліна. — Нашому роду підвладна рідкісна магія. Вона вважається забороненою. І батько до загибелі Валенси ніколи не розповідав про цю родову магію нікому, навіть близьким. Я довгий час не знала ні про саму магію, ні про те, що мені передався цей рідкісний дар. Я досі не зовсім вмію ним керувати. І мені потрібен піддослідний, щоб попрактикуватися. Я подумала, що кращої кандидатури, ніж Тайлер, мені не знайти, — в очах П'єліни знову став помітний зловісний блиск.

— Що це за магія?

— Ти ж розумієш, що якщо вона заборонена, я не можу про неї розповідати, — не задовільнила цікавість Поліни хазяйка особняка. — Але… насправді ти вже знаєш достатньо, щоб здогадатися про що мова. Коли зіставиш факти, все зрозумієш, — пообіцяла вона.

Більше затримувати Полю П'єліна не стала.

— Ходімо, — кивнула вона на двері, що вели до суміжної кімнати.

У опочивальні Тайлера панувала напівтемрява. Важкі завіси на вікнах були щільно закриті. Поліна побачила свого екс-нареченого, що лежить на ліжку поверх ковдри. Він не виглядав хворим. Не був блідий, не змарнів, але погляд... Зіниці гарячково безладно смикалися, не в силах зупинитися, зафіксуватися на чомусь. Складалося враження, що Тайлер не розуміє, де він і що з ним — судомно намагається вхопитися хоч за одну думку в голові, але вони від нього розбігаються.