Читати книгу - "Обурливо жадана, або Спокуса Його Величності, Ольга Обська"

Ілліон зустрів Рональда у головній залі храму і повів у свою тиху келію.

— Бачу, ти прийшов за порадою. Нас чекає довга розмова, — сказав старець з розумінням.

У його обителі горіла лише стара тьмяна олійна лампа, яка майже не давала світла. Але Рональдові сподобалося, який спокій і умиротворення панували в цій тісній кімнатці з убогою обстановкою. Вона ніби створена для неспішних потаємних розмов.

Ілліон посадив гостя за стіл і запропонував гарячого терпкого трав'яного чаю. Сам сів навпроти і першим почав розмову.

— Я знаю, що привело тебе сюди. Ти збентежений.

— Так, Пресвітлий, останні події змусили мене сумніватися у всіх — навіть найвідданіших своїх людях, — видав Рональд все як є. — Важко, коли нікому довіритися. Але найстрашніше — я перестав розуміти навіть самого себе. Перестав розуміти свої почуття та пориви.

— Так, сину мій, доля підготувала тобі випробування, — у блискучих тьмяних очах старця світилася вікова мудрість. — Тобі накреслено непросту дорогу, і ти маєш нею пройти.

— Я не боюся випробувань, Пресвітлий. Я готовий випити свою чашу до дна. Але доля виявляє підступність. Вона грає нечесно, крапленими картами. Вона заводить у пастки — не дає відрізнити справжнє від хибного.

Старець підпер сиву голову рукою. Усміхнувся з філософським сумом чи то від слів Рональда, чи то від власних думок.

— Ти боїшся піти хибним шляхом, сину мій? Боїшся, що не розгадаєш підступні загадки долі? Заглянь у себе, прислухайся — ти вже знаєш відповідь.

Рональд замислився. Мовчки дивився на образи-напівтіні, які малювало на стіні нерівне світло олійної лампи. Зазирнути у себе? Останніми днями Рональд тільки й робив, що аналізував свої думки та почуття. Як тільки з глузду не з'їхав?

Він перевів погляд на старця. Рональду потрібна була підказка.

— Я не дам тобі готової відповіді, сину мій, — заперечливо похитав головою Ілліон. — Ти маєш знайти її сам.

Рональд покірно кивнув головою. Він не міг вимагати чогось від Пресвітлого. Але зненацька обличчя старця пом'якшилося, у куточках очей зібралися зморшки:

— Я не дам тобі підказок, але я надто тебе люблю, щоб відпустити ні з чим. Адже ти прийшов сюди не лише і не стільки за готовою відповіддю. Ти шукаєш того, з ким можна поділитися, кому можна довіритися. Близьку рідну людину.

— Так, Пресвітлий. Мені дуже бракує відданого друга.

— У тебе є такий. Він навіть більше, ніж друг.

— Хто? — здивувався Рональд.

— Перш ніж відповісти на твоє запитання, я розповім тобі історію. Я довго зберігав цю таємницю, але, думаю, настав час повідати її тобі, — старець помовчав. Випив трохи чаю зі своєї чаші, а потім запитав: — Що ти знаєш про рід Сар-тьє-Клар?

Сар-тьє-Клар? Рональд зовсім не чекав раптової зміни теми розмови.

— Лише те, що й усі. Цей магічний рід споконвіку володів замком у північних лісах. Коли останній представник роду покинув цей світ, він наклав прокляття на сам замок та його околиці.

— Рід Сар-тьє-Клар — особливий рід. Їхня магія вкрай незвичайна. Але моя історія не про це. Коли ти був ще зовсім немовлям, твоєму батькові якось випало зіткнутися у північних лісах з юною дівою. Її звали Аніліка. Рідкісна красуня. Таємнича і приваблива.

— Це вона була останньою з роду Сар-тьє-Клар? — здогадався Рональд.

— Так. Твій батько був підкорений її красою. Він став часто навідуватися у північні ліси — шукав із нею зустрічі.

— У них стався роман?

— Це було швидкоплинне, але дуже пристрасне кохання.

— Батько не мав права на ці почуття, — з гіркотою видав Рональд.

Важко усвідомлювати, що твій батько піддався пристрасті та зрадив матір.

— Тому цей зв'язок залишався для всіх таємницею.

— Вони довго зустрічалися?

— Досить довго, щоб Аніліка встигла завагітніти.

— Завагітніти? Від батька? — Буря емоцій піднялася у грудях.

— Так. У неї народився син.

— Виходить, у мене є брат? — Рональд був приголомшений.

Неприйняття вчинку батька змінилося на радість. Хай йому грець! Так! Рональд був щасливим дізнатися, що має брата! Рідну людину!

— Я хочу його побачити. Де він зараз? Як його звати?

— Аніліка назвала його ім'ям твого батька — Корсак. Але мало хто його знає під цим ім'ям. Зазвичай він представляється Вороном.

Вороном?!.. Це збіг чи Заїра ховається саме від нього? Вона обіцяла, що колись Рональд дізнається, хто такий Ворон. Вона мала на увазі цей момент?

Але чому брат не хоче носити ім'я батька? Мабуть, вважає його зрадником? Можливо, і до Рональда аж ніяк не має теплих почуттів? Може, зарано Рональд зрадів? Що Ворон за людина? Він друг чи ворог? Чому його боїться Заїра?

— Брат відданий тобі, — відповів на тривожні думки Рональда Ілліон. — Відданий, незважаючи ні на що.

У грудях стало тепло. Забуте відчуття. Рональд має людину, якій він може довіритися.

— Як його знайти?

— Я розповів тобі достатньо, щоб ти міг знайти його.