Читати книгу - "Ліки від страху"

студентів багато не прийшло на заняття. І від лікарських послуг у багатьох пристойних домах мені було відмовлено. І від Азрієля перестали приходити звістки; останнього листа надіслав він із Женеви, де оселився для проповіді моєї медицини.

Порожньо, холодно, тоскно стало в домі. Якби не участь і підтримка вірного учня і друга Опорінуса, життя моє стало б зовсім неможливе. Він і запропонував сходити з поклоном до мудреця з Роттердама — достославного Еразма Всевідаючого.

— Немає в нашому місті людини, до розуму й судження якого так прислухалися б. Якщо він захоче привселюдно заступитися за честь вашу, вчителю, то багато хто повірить йому…

Еразм прийняв мене в своїй великій темній вітальні, освітленій червоним полум'ям дубових плах, які горіли в каміні. Сидів він у глибокому кріслі, загорнутий у грубий вовняний плед, — маленький, всохлий, блідий, у шовковій шапочці, потирав викривлені подагрою пальці об котячу шкурку — надійний засіб від ломоти в суглобах. На маленькому пюпітрі розкладено було перед ним пописані аркуші, які він, побачивши мене, проклав плетеною закладкою і відсунув убік. Усміхнувся мені тепло, привітально махнув кволою рукою:

— Того, хто завітав до мене, та не вижену геть…

І від святих слів писання, вимовлених його тоненьким насмішкуватим голосом, гостро кольнуло в серце, бо згадав я мимоволі, як кілька років тому прийшов у цю оселю гнаний, переслідуваний, мов зацькована дичина, вмираючий від сухот поет і рицар Ульріх фон Гуттен і просив у мудреця притулку від переслідувачів, і Еразм відмовив йому, пояснивши, що в домі завжди сиро й холодно і хвороба вмираючого може тут загостритись.

— Здрастуй, великий пане Еразм, в усіх галузях найученіший і найлюб'язніший! Коли довелося мені зцілити: тебе від недуги ниркової, надіслав ти мені листа, де обіцяв нагородою за моє мистецтво серце своє і пам'ять вдячну. І вдаюсь я зараз до милості й розуму твого, до поради й допомоги, бо життя моє нестерпне стало.

Киває маленькою сухою головою Еразм, каже тоненько:

— Я зміцню тебе, я допоможу тобі і підтримаю десницею правди моєї. — І, можливо, тому, що говорить цей насмішкуватий Момус, син ночі, словами біблійними, здається мені, ніби він посміюється над моїми бідами. — Ти хочеш поскаржитися на ворожість лікарської братії, на підступи ворогів, невігластво й злобність обивателів?

— Так.

— А я й так знаю: серед лікарів хто бездарніший, нахабніший, самовпевненіший інших — тому й ціна вища, не лише в очах обивателів, але навіть і у вінчаних царів.

— Чого ж так робиться? І як змінити цю безглуздість?

— Ніяк її змінити не можна, бо сама медицина в тому вигляді, в якому багато твоїх колег нею тепер займаються, ті с що інше як мистецтво морочити людей.

— Що ж мені робити?

Еразм прикриває тоненькі, прозорі плівочки повік — старий птах дрімає. Але він не спить. Помовчавши, радить:

— Тобі треба стати тихішим, менше відрізнятися від решти, менше сваритись, менше сперечатися, стати більше схожим на інших лікарів, і вони примиряться з твоїм існуванням.

— Навіть якби я міг прийняти вашу пораду, мені б це не допомогло: вони все одно проти мене завжди будуть разом.

— Це ти говориш неправильно, — хитає головою Еразм. — Згуртувавшись, коти могли б вигнати з міста собак, але кицьки не вміють дружити. Тобі ж потрібно виграти час, бо твоя біда в тому, що ти дуже рано народився. Нинішній вік для тебе заїжджий двір, твій дім — у віці наступному…

— Але господь не дав мені віку!

— Тоді вгамуй свою гординю, підкори її розуму, бо я вважаю тебе людиною великою, і діло твоє велике, і заради нього можна багато чим поступитися.

— Я думаю, що й великій людині заради великого діла неможливо здійснити ниций учинок. А смирення моє лицемірне стало б ницістю.

Еразм співчутливо дивиться на мене, і тоненькі губи його зміяться в усмішці:

— Козу не годують медом. А ти хочеш стадо це нерозумне частувати стравою, йому непотрібною.

— Але якби ти, великий мудрець, підтримав мене словом своїм поштивим, знайшлося б іще багато розумних людей, котрі послухали б тебе.

— Е-е, ні, друже мій! Після блукань багаторічних знайшов я притулок для спокійних роздумів, роботи й непорушної тиші, і ввергнути себе в хаос і звалище нових хвилювань — ні вже, дай спокій, будь ласка. Мені так мало часу лишилось: я ж на мрію про майбутнє загробне блаженство дивлюсь як на останнє і велике з безумств людини.

— Але ти такий славетний і знатний, Еразм, що тобі нікого й нічого боятись!

— Парацельс, я боюся не людей, але часу, який стрімко йде від нас. І. тобі я хочу нагадати історію Адама, все життя якого — застереження тим, хто не вміє цінувати свого часу: в годину першу було створено прах, у другу годину — образ, у третю — голем, у четверту — зв'язано його члени, у п'яту — розкрилися його отвори, у шосту — дано йому душу, в сьому — він звівся на ноги, у восьму — бог дав йому Єву, в дев'яту — його було введено в рай, в десяту — він одержав заповідь, в одинадцяту— він согрішив, а в дванадцяту — був вигнаний і пішов. Моя дванадцята година гряде, і мені немає змоги переконувати дурнів у твоїй слушності…

Він знову закриває очі і замовкає — чи то справді заснув, чи прикинувся.

Я довго дивлюся на Всевідаючого і думаю про те, що в жилах його повільно, нерівними поштовхами струмує слизиста, прохолодна кров мудрого раба…

Розділ 19
МОЛОДЕЦЬ, ПАНАФІДІН, ПІДКОРЮВАЧ ЖИТТЯ!.

І все-таки під шосту годину разом з Поздняковим я поїхав у