Читати книгу - "Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу"
Шрифт:
Інтервал:
Додати в закладку:
Мюльберг продовжив ділитися інформацією про рівень життя в Західній Німеччині, а пізніше, коли одного з пацієнтів покликали до телефону, він почув, як той каже: «Ти вітаєш мене з Днем Перемоги, але привітати краще західних німців».
Втім, незабаром одному з відвідувачів Мюльберга його лікар сказав, що хтось із пацієнтів поскаржився, нібито Мюльберг веде антирадянську агітацію. І додав, що, можливо, доведеться перевірити, чи не є Мюльберг психічно хворим. Мюльберг миттєво зробив із цього висновки. Незважаючи на лікарняне вбрання й на недоліковане серце, він утік із лікарні на таксі й повернувся лише за кілька днів, щоби забрати свій одяг.
Одного тихого недільного ранку Адольф Мюльберг із сином пішли за хлібом до крамниці на Зубовському бульварі. Поки вони стояли в черзі, Мюльберг помітив, що якийсь чисто виголений чоловік років шістдесяти немовби вивчає його.
Вийшовши з крамниці на яскраве сонячне світло, батько та син пішли вулицею. Коли вони зупинилися на перехресті біля церкви Миколи-в-Хамовниках в очікуванні зеленого сигналу світлофора, Мюльберг побачив, що той чоловік із крамниці стоїть поруч.
«Не можу збагнути, — сказав старший чоловік. — Усе робиться для молоді. Всі хочуть бути молодими і все ж таки відрощують бороду і намагаються бути старими».
«Подивіться на золоті бані цієї церкви, — сказав Мюльберг, повертаючись до чоловіка. — Це стародавня Росія, що знову стає молодою. Молодь починає дізнаватися про те, що тут було раніше».
«А Ви вірянин?» — спитав старший чоловік.
«Я людина не релігійна, — відповів Мюльберг, — але я ненавиджу, коли утискають релігійних людей».
«А звідки Ви взяли, що релігію утискають? Тут усе відкрито».
«Звідки я взяв? Бо таке трапляється».
«Була така жахлива війна, стількох людей знищили. Тепер ми виступаємо за мир, за щастя, а Ви кажете, що ми утискаємо».
«Це так, була війна, і вона була жахливою. І був фашизм. Я розумію, що гірше нічого не може бути. Але подивимося на факти. Ви кажете, що фашизм знищив мільйони людей. Проте більшовики знищили 60 мільйонів».
Обидва чоловіки та син Мюльберга перетнули «зеброю» Комсомольський проспект.
«Я — старший викладач Вищої військової академії, — сказав незнайомець. — Звідки ви взяли ці цифри?»
«Як старший викладач, Ви, мабуть, цікавитеся демографією. І якщо звернетеся до демографічних досліджень та інших джерел, то побачите, що ця цифра є точною».
«Але коли ці люди були знищені? Вони ж не зникли просто так», — сказав старший чоловік.
«Їх знищували впродовж усього Вашого життя. Більшовики розстрілювали білогвардійців, буржуазію, інтелігенцію, морили голодом селян до та після колективізації. Потім був 1937 рік, сталінський терор».
Незнайомець почав сердитися. «Подивіться, що робиться в Америці. Вони там убивають один одного».
«Америка — найвільніша країна у світі, — сказав Мюльберг, — і кожна країна має брати з неї приклад».
«Ви — буржуазний елемент, — сказав старший чоловік, остаточно втративши самовладання. — Таких, як Ви, ми знищили 50 мільйонів!»
«Дякую, — сказав Мюльберг, — дякую за те, що підтвердили мої цифри. Я сказав — 60 мільйонів, ви кажете — 50, але все одно дякую за те, що сказали правду».
Він повернувся і пішов геть. Незнайомець продовжував щось кричати, але Мюльберг уже не міг розібрати слів.
Одного пізнього вечора ми з Мюльбергом і другом Сереброва Михайлом Бердниковим увійшли на подвір’я церкви Миколи-в-Хамовниках і заговорили з нічним сторожем — маленьким приязним чоловіком у бежевому однострої. Помітивши мій акцент, він спитав, звідки я. Я сказав, що я американець, а Мюльберг назвався німцем.
Коли ми вже збиралися йти, сторож сказав Мюльбергові: «Бережіть мир. Мир нам потрібен, як повітря. — І додав: — «Цей новий американський президент нам погрожує».
Мюльберг поклав йому руку на плече й сказав: «Ми ж не військові фахівці, правда? Тож ми не можемо знати точно, хто кому погрожує».
Сторож почухав обличчя й подивився на Мюльберга із цікавістю.
«Візьмемо кордон між Сходом і Заходом, — продовжував Мюльберг. — Цей кордон проходить між ФРН і НДР, чи не так?»
Сторож кивнув.
«Ну, і на цьому кордоні стоять радянські війська, танки та ракети, так?»
Сторож знову погодився.
«Але це означає, що радянські танки стоять лише в 480 кілометрів від Парижа і лише за 200 кілометрів від Бонна. А війська НАТО знаходяться більш ніж за 1900 кілометрів від Москви...»
«Я розумію, що Ви хочете сказати, — збуджено перервав його сторож. — Але скажіть мені, коли Росія на когось нападала? Коли?»
«А як щодо воєнної кампанії проти чеченців та інгушів у XIX столітті або нападу на Фінляндію перед останньою війною?» — спитав Мюльберг. — Напад на Фінляндію був неоголошеною війною. Фінляндія перебувала в стані миру з Радянським Союзом».
«Гаразд, — сказав сторож. — А Гітлер оголошував війну? Була ця війна оголошеною?»
Мюльберг секунду помовчав, збираючись із думками.
«Була мирна угода, і ми її виконували, — сказав сторож. — Ми не нападали на Німеччину».
«Так, — відповів Мюльберг, — Гітлер напав на Радянський Союз, але після підписання угоди з Гітлером СРСР напав на Польщу. СРСР і Німеччина поділили її навпіл. Хіба це не напад?»
На обличчі сторожа з’явилася посмішка. «О, я бачу, Ви знаєте історію», — сказав він із захопленням. Він трохи повагався, а потім в його очах блиснув злий вогник.
«Ну, а Ізраїль?» — спитав він.
«Що Ізраїль?»
«Треба взяти ту бомбу і скинути її на Ізраїль», — заявив сторож.
«Як Ви можете таке казати? Це стародавня держава, яку після двох тисяч років було відновлено».
Нічний сторож затремтів і схопив Мюльберга за руку. «Мені байдуже, — сказав він, — вони жиди й нехай здохнуть». Він потягнув Мюльберга до найближчої лавки й примусив його сісти. «От скажіть мені — хто зрадив Ісуса Христа? Юда, так? За тридцять срібняків. Єврей зрадив власний народ».
«Так, — сказав Мюльберг, — але це була внутрішня справа єврейського народу. Ісус був євреєм. Всі апостоли були євреями».
Підвищені голоси здавалися недоречними в тихому дворі церкви. Нам із Бердниковим треба було обговорити інші речі, тож ми відійшли, але і з відстані чули, що розмова перейшла на баптистів, яких
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Доба безумства. Занепад і кінець Радянського Союзу», після закриття браузера.
