read-books.club » Наука, Освіта » Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство 📚 - Українською

Читати книгу - "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"

165
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку українською мовою "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство" автора Колектив авторів. Жанр книги: Наука, Освіта. Наш веб сайт read-books.club дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Додати в закладку:

Додати
1 ... 105 106 107 ... 174
Перейти на сторінку:
віра в життя після смерті, що зумовило появу звичаю класти похованому інвентар у вигляді посуду, знарядь праці, прикрас.

Досить складною є проблема визначення обряду поховання, притаманного племенам трипільської культури. Для раннього, середнього та початку пізнього етапів розвитку культури могильники невідомі. Виявлено лише декілька поховань — трупопокладення та трупоспалення на території поселень, а також трупопокладення з трипільським посудом під курганами. Ці поховання слушно вважаються жертовними і не можуть характеризувати обряд поховання трипільців загалом. Слід зауважити, що в цей час обряд був таким, що не фіксується в процесі археологічних досліджень. Відомі прецеденти існування нефіксованих обрядів поховання. Зокрема, в індуїзмі до наших днів зберігся звичай спалювання трупів по можливості на березі священної ріки, коли попіл поховального вогнища кидається у воду[243]. Ймовірно, у трипільців теж був поширений обряд трупоспалення, зафіксований на пізньому етапі в могильниках софіївського типу в Подніпров’ї.

Рис. 138. Реконструкція трипільського святилища з поселення Сабатинівка П. Автор М. Л. Макаревич.

На пізньому етапі в різних частинах ареалу розповсюдження трипільців виникають одразу кілька типів поховального обряду. У Подніпров’ї найбільш раннім (кінець першої половини пізнього етапу) є могильник біля с. Чапаївка, що на південній околиці Києва. Тут до поселення з північно-західного боку прилягав могильник із 31 похованням. Кістяки лежали у чотири ряди у випростаному положенні, головами на захід. Деякі супроводжувалися посудом, знаряддями праці з кременю і статуеткою. Наприкінці пізнього етапу у Подніпров’ї з’являються могильники софіївського типу (Софіївка, Червоний Хутір, Чернин, Завалівка), які включали від 16 до 200 поховань-трупоспалень. Перепалені кістки, а також поховальний інвентар (невеликі посудини, прикраси, знаряддя праці, зброя) складалися в горщики-урни або загорталися в тканину і закопувалися у землю.

Рис. 139. Розгортка орнаменту пізньотрипільської посудини з антропоморфними зображеннями.

Зовсім інший обряд побутував у Подністров’ї та Північно-Західному Причорномор’ї. У с. Вихватинці Рибницького району Молдови протягом 1947—1959 рр. було досліджено могильник початку другої половини пізнього етапу, де знайдено 63 поховання-трупопокладення. Небіжчика клали до овальної чи підпрямокутної ями у зібганому положенні, переважно на лівий бік, головою на північ або північний схід. Поховальний інвентар складався з посуду, знарядь праці з кременю, інших порід каменю, кістки, рогу, антропоморфної пластики. Грунтові могильники із скорченими на боці небіжчиками характерні і для пам’яток усатівського типу (Усатове, Маяки, Данку I, II, Данчени). Але тут існував ще й досить складний обряд поховання в курганних могильниках. Довкола могили будувалися грандіозні кромлехи, а ями перекривалися кам’яними закладами. Серед поховального інвентаря, крім посуду, багато прикрас і знарядь праці з міді.

Рис. 140. Посудина з антропоморфними зображеннями та прорисовка антропоморфного зображення. Кінець середнього Трипілля (Гребені).

Таким чином, обряд поховання трипільців фіксується лише на пізньому етапі, коли вони починають інтенсивно змішуватися з іноетнічним населенням, утрачаючи етнічну чистоту, а отже, і деякі традиції, набуваючи водночас нових, навіть у такій консервативній сфері, як ідеологія.

Поява випростаних трупопокладень, розташованих рядами у могильнику біля Чапаївки, може свідчити про включення до складу трипільського суспільства значної частини місцевого неолітичного населення дніпро-донецької культурної спільності, якому був притаманний саме такий обряд. Могильники софіївського типу є, очевидно, результатом поєднання трипільського обряду кремації та запозиченого, можливо у нащадків середньостогівської спільності, звичаю закопування останків у землю. Усатівські грунтові і курганні могильники виникли, очевидно, внаслідок поєднання обряду, засвідченого в пам’ятках вихватинського типу, з обрядом нижньомихайлівських та ямних племен. Щоправда, важко пояснити виникнення обряду трупопокладення у Вихватинському могильнику, але він також, очевидно, може свідчити про змішування трипільців із представниками іншого етносу. Щодо віри в життя після смерті може свідчити і залишення в трипільських будинках цілого посуду, зернотерок, деяких знарядь праці перед ритуальним спаленням. Тобто недавно ще житлові приміщення ставали культовою пам’яткою, де продовжували жити душі померлих тут мешканців, яким залишені речі мали стати у пригоді у потойбічному світі[244]. Спалення ж будинків вказує на існування культу вогню, за допомогою якого здійснювався перехід з однієї якості в іншу. Так само поводилися і з гончарними печами. За спостереженнями дослідників перед тим як залишити випалювальні камери, їх заповнювали спеціально відібраними посудинами, що було своєрідним жертвоприношенням не тільки для умилостивления божества, котре опікувалося гончарством, а й з метою подальшого забезпечення виробництва. Цей ритуал був, очевидно, складовою частиною великого ритуалу облишения поселень.

Рис. 141. Ранньотрипільська “чара” (Гренівка).

Духовна культура скотарів

Світогляд степового населення енеолітичної та ранньобронзової доби формувався під безпосереднім впливом тих змін, що відбувалися у господарстві та суспільному устрої, а саме в процесі становлення та розвитку рухливих форм скотарства та утвердження патріархальних відносин. Чільне місце в житті людей посідали проблеми утримання худоби (биків, овець, коней), яка стала основним засобом існування та добробуту степовиків. Це, в свою чергу, не могло не позначитися на релігійних уявленнях, як і взагалі на характері мислення, давнього степового населення. Худоба стає центром космогонічних уявлень про навколишній світ, посередником у спілкуванні з богами, яким надаються риси найбільш шанованих тварин, що спричинилося до значного поширення такого культу, як культ бика. Останні відігравали головну роль при жертвоприношеннях, у поховальних ритуалах тощо. Звичайно, на археологічному матеріалі важко розкрити всі сторони світосприйняття степових скотарських племен, проникнути в сутність їхнього мислення, реконструювати міфологію та систему уявлень про навколишній світ. Ця проблема ускладнюється ще й тим, що скотарські племена набагато бідніші щодо образного та наочного відтворення свого світосприйняття в предметах матеріальної та духовної культури порівняно із землеробськими, зокрема трипільцями. Крім того, у діях степовиків досить складно відокремити міфологічне від практичного, ірраціональне від раціонального. Звичайно, екстенсивність господарства, залежність від примх природи вели до обожнення всього, що оточувало людей і не могло бути пояснене. Але виходити лише з міфологічності світосприйняття степовиків буде помилкою. З відокремленням та розвитком спеціалізованого пастушого господарства раціональні знання набувають дедалі більш самостійного значення, що простежується навіть у поховальних обрядах, які на початкових етапах з появою курганів відзначалися суто релігійно-міфологічною зумовленістю з багатьма, з погляду сучасної людини, нелогічними та невиправданими діями, матеріальними і трудовими витратами. Але з часом у ритуалах з’являється раціональніший підхід і в оформленні курганів та могил, і в характері та якості супроводжуючого інвентаря. Щоправда, в цілому кожна з груп степового населення дотримувалася протягом свого існування досить сталих ритуальних канонів. Саме тому поховання представників окремих культурних груп можна відносити до найбільш інформативних джерел у вивченні духовної культури первісного населення степової смуги. До таких джерел належать також культові

1 ... 105 106 107 ... 174
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Давня історія України (в трьох томах). Том 1: Первісне суспільство"