Читати книгу - "Останній дон"

Коли всі вийшли, Кросс зняв із свого ліжка стьобану ковдру й обгорнув нею валізу. Відтак замовив обслузі принести два сніданки. Через кілька хвилин з охорони повідомили, що з ним хоче зустрітися Лія Вацці. Кросс розпорядився провести його нагору.

Кросс зустрів Лію обіймами. Він завжди був радий його бачити.

— Добрі новини чи погані новини? — спитав його Кросс після того, як обслуга принесла сніданок і вийшла.

— Недобрі, — відповів Лія, — той самий детектив, що був спинив мене у вестибюлі готелю «Беверлі-Гіллз», коли я був там із Сканнетом, Джім Лоузі. Вигулькнув у мисливській хатині й розпитував мене про мої стосунки із Сканнетом. Його я відшив. Найгірше те, звідки він дізнався, хто я такий і де мене шукати. В жодних поліцейських досьє я не фігурую, ніколи не мав з ними клопотів. Отже, десь є інформатор.

Це насторожило Кросса. Зрадник серед «родини» Клерікуціо був рідкістю, і його завжди безжалісно викорінювали.

— Я доповім про це самому донові, — сказав Кросс. — А як бути з вами? Не маєте охоти перепочити трошки в Бразилії, поки виясниться, що до чого?

Лія з'їв дуже мало. Взявся до бренді та до гаванських сиґар, які подав йому Кросс.

— Я не переймаюся, до часу, — сказав Лія. — Мені просто хотілося б мати ваш дозвіл захистити себе від цієї людини.

Кросс стривожився.

— Лія, цього робити не слід, — сказав він. — У цій країні вбивати службовця поліції дуже небезпечно. Це не Сицилія. Тому я мушу сказати те, чого вам знати не слід. Джім Лоузі має стосунки з Клерікуціо. Великі гроші. Гадаю, він просто винишпорює, щоб правити винагороду за те, щоб від вас відчепиться.

— Гаразд, — сказав Вацці. — Але факт залишається фактом. Десь має бути інформатор.

— Про це я подбаю, — пообіцяв Кросс. — А щодо Лоузі не тривожтесь.

Лія затягнувся сиґарою.

— Він небезпечна людина. Будьте обачні.

— Буду, — запевнив Кросс. — Але з вашого боку жодних упереджувальних ударів, згода?

— Звичайно, — сказав Лія. Здавалося, що він розслабився. Потім спитав буденним голосом:

— Що там у тій ковдрі?

— Невеличкий подаруночок для дуже важливої персони, — відповів Кросс. — Хочете переночувати в готелі?

— Ні, дякую, — відмовився Лія, — поїду назад до хатини, а ви мені скажете, як матимете час, про що довідалися. Та я б порадив позбутися того Лоузі негайно.

— Поговорю з доном, — сказав на це Кросс.

Сенатора Уоррена Вейввена та його свиту з трьох помічників зареєстрували у наданій їм віллі «Ксанаду» о третій пополудні. Як завжди, він прибув у лімузині без знаків і без будь-якого ескорту. О п'ятій закликав до своєї вілли Кросса.

Кросс із двома охоронцями поклав загорнуту в ковдру валізу в кузовець гольфового моторного візка. Один з охоронців повів візок, а Кросс сидів на пасажирському місці й наглядав за валізою, що лежала там, де зазвичай перевозили ключки для гольфу і захолоджені напої. Добиратися територією «Ксанаду» до комплексу з окремою охороною, де стояли сім вілл, було п'ять хвилин.

Кросс завжди любив милуватися цими віллами — символом могутності. Версальські палаци, кожний із смарагдовим плавальним басейном у формі ромба, посередині скверика — окреме казино в формі перлини для мешканців вілл.

Валізу Кросс заніс у віллу сам. Один з помічників сенатора завів його у вітальню, де сенатор за розкішно накритим столом смакував холодними закусками та лимонадом з льодом. Спиртних напоїв він більше не вживав.

Сенатор Вейввен бур і показний з себе, і люб'язний як завжди. У державних політичних колах він досяг неабияких висот, головував у кількох важливих комітетах, а на наступних президентських перегонах його мали за темну конячку. Підхопився на ноги, щоб привітати Кросса.

Кросс розгорнув валізу із ковдри і поставив її на підлогу.

— Невеличкий подаруночок від готелю, сенаторе, — сказав він. — Бажаю приємно провести час.

Сенатор обхопив Кроссову руку обома своїми. Його руки були гладенькі.

— Який приємний сюрприз, — сказав він. — Дякую, Кроссе. А тепер, можна перекинутися з вами парою слів конфіденційно?

— Звичайно, — відповів Кросс і передав йому ключика від валізи. Ключ ковзнув у кишеню сенаторових штанів. Вейввен обернувся до своїх помічників і сказав:

— Віднесіть, будь ласка, цю валізу в мою спальню. Один з вас нехай побуде біля неї. А тепер дозвольте мені залишитися з моїм другом Кроссом сам на сам.

Помічники вийшли, і сенатор почав міряти кроками кімнату. Вид його спохмурнів.

— Маю для вас, звичайно, хороші новини, але також і погані.

— Завжди так буває, — кивнувши головою, приязно сказав Кросс. Він подумав, що за п'ять мільйонів доларів хороші новини мали б бути з біса кращі за погані.

— Ну хіба це не істина? — хихикнув Вейввен. — Та спочатку хороші новини. І це справді дуже хороші новини. За останні кілька років я доклав чимало зусиль для проходження законодавства, яке б легалізувало азартні ігри у всіх Сполучених Штатах. Навіть заклав засади того, щоб легалізувати спортивні тоталізатори. Гадаю, що нарешті в сенаті та в палаті представників я здобув голоси. Гроші у валізі підбадьорять деякі найвирішальніші з них. Там п'ять, чи не так?

— П'ять, — підтвердив Кросс, — і за таке їх варто дати. Ну а тепер, які погані новини?

Сенатор зажурено похитав головою.

— Вашим друзям вони будуть не до вподоби. Особливо Джорджіо, він такий нетерплячий. Але — яскрава особистість, справді яскрава.

— Це мій улюблений близький родич, — сухо відреагував Кросс. З усіх Клерікуціо йому найменше подобався Джорджіо, і було помітно, що сенатор поділяв його почуття.

— Президент мені сказав, — нарешті видав свою бомбу Вейввен, — що на цей закон він накладе вето.

Кросс ще не відійшов від відчуття радісного тріумфу, що далекосяжні наміри дона Клерікуціо нарешті здійснилися. Збудувати легітимну імперію азартних ігор на правових засадах. Що там, у біса, бубонить Вейввен?

— А щоб це вето подолати, нам бракує голосів, — нарешті виклав свою новину Вейввен.

Єдино з метою дати собі час, щоб отямитись, Кросс запитав:

— Отже, ці п'ять мільйонів для президента?

Сенатор зобразив на обличчі жах.

— Що ви, в жодному разі! — вигукнув він. — Ми з ним навіть не в одній партії. До того ж президент, коли він відійде в приватне