Читати книгу - "Останній дон"

Кросс намагався продовжити працю над паперами. Але думка його знову відволіклася. За п'ять мільйонів сенатор Вейввен збирався повідомити щось важливе. Лія, щоб вибратися у далеку дорогу до Веґаса, мав би потрапити в дуже велику скруту.

У двері подзвонили, охоронець завів у апартаменти на даху Клавдію і Ернеста. Кросс підкреслено тепло обняв Клавдію, бо не хотів, щоб вона подумала, ніби він розгнівався на неї за програш у казино.

У вітальні своїх апартаментів він подав їм меню обслуговування в номерах, а потім зробив замовлення. Клавдія сиділа на канапі напружено, Вейл байдуже відкинувся на спинку.

— Кроссе, — почала Клавдія, — Вейл у дуже поганій формі. Ми мусимо щось для нього зробити.

Як на Кросса, аж так погано Вейл не виглядав. Начебто справді розслаблений, очі напівзаплющені, на губах задоволена усмішка. Кросс відчув роздратованість.

— Звісно, перше, до чого я вдамся, то це перекрию для нього всі кредити в місті. Цим збережу гроші, він — найнездатніший гравець, якого я будь-коли бачив.

— Справа не в грі, — сказала Клавдія. І вона розповіла всю історію, як Мерріон обіцяв Вейлові дати частку брутто за всі серії за його книжкою, а потім помер.

— Ну й що з того? — спитав Кросс.

— Тепер Боббі Бенц від цієї обіцянки відмовляється, — пояснила Клавдія.

— Відколи Боббі став головою студії «Лоддстоун», він схибнувся на владі. Щодуху намагається бути схожим на Мерріона, але йому просто бракує Мерріонового розуму або його харизми. Отже, Ернест знову залишився ні з чим.

— І чим, у біса, гадаєш ти, я можу зарадити? — спитав Кросс.

— Ти ж із «Лоддстоуном» партнер по «Мессаліні», — сказала Клавдія. — Ти мусиш мати там якийсь голос. Я хочу, щоб ти попросив Боббі Бенца виконати Мерріонову обіцянку.

Саме в таких випадках Клавдія приводила Кросса у відчай. Бенц нізащо не поступиться, така була в нього робота, і такий він мав характер.

— Ні, — твердо сказав Кросс. — Я тобі вже колись пояснював: я не можу займати якусь позицію, поки не впевнений у позитивному рішенні. А тут я не бачу жодних шансів.

— Цього я ніколи не могла збагнути, — спохмурніла Клавдія. Якусь мить помовчала. — Ернест не жартує, він покінчить із собою, щоб його сім'я могла повернути собі права.

На ці слова Вейл пожвавився. Він сказав:

— Клавдіє, бубон з тебе справжній. Ти що, зовсім нічого не тямиш про свого брата? Якщо він когось про щось просить, а той відмовляється, то він має його вбити. — Вейл широко усміхнувся Кроссові.

Кросс спаленів, що Вейл посмів так сказати в присутності Клавдії. На щастя, в цей момент з'явилася номерна обслуга із столиками на колесах і стала накривати. Коли всі сіли обідати, Кросс уже опанував себе, але не стримався, щоб не сказати з холодною посмішкою:

— Ернесте, як я розумію, всі ваші проблеми були б вирішені, якби ви перебралися на той світ. Може, я вам допоможу. Переселю у номер на десятому поверсі, а ви просто викинетесь із вікна.

— Це тобі не жарти! — скипіла Клавдія. — Ернест — один з моїх найближчих друзів. А ти, мій брат, вічно кажеш, що любиш мене і все заради мене зробиш. — В її очах стояли сльози.

Кросс встав, обійшов стіл і обняв її.

— Клавдіє, тут я нічим не зможу зарадити. Я не чаклун.

Ернест Вейл ласував обідом. Нікому й на думку не могло б спасти, що він збирається накласти на себе руки.

— Кроссе, ви надто скромні, — сказав він. — Слухайте, щоб викинутись із вікна мені бракує відваги. Надто багата в мене уява, в польоті додолу я помру тисячу разів від думки, як я виглядатиму розбризканий по всіх стінах. А ще я можу гепнутись на якусь зовсім невинну людину. Щоб порізати собі вени я надто боягузливий, не переношу вигляду крові. До смерті лякаюся пістолетів, ножів і вуличного транспорту. Мені зовсім не хочеться просто відживотіти, так нічого й не домігшись, не хочу, щоб ті покидьки Бенц і Дієр підсміхувалися, що всі мої грошики у їхній кишені. Та одну річ ви могли б для мене зробити: найміть кого-небудь, щоб мене убив. Не кажіть коли. Просто зробіть, і квит.

На Кросса напав сміх. Він заспокійливо погладив Клавдію по голові і повернувся на свій стілець.

— Вам що, здається, ніби ви граєте в якомусь паршивому фільмі? — звернувся він до Вейла. — Ви гадаєте, що когось убити — це такий собі жарт?

Кросс встав з-за столу і підійшов до конторки. Відчинив шухляду й витягнув звідти гаманця з чорними фішками. Кинув це перед Ернестом і сказав:

— Тут десять тисяч. Зіграєте востаннє за столами, може, вам усміхнеться доля. Тільки припиніть ображати мене в присутності моєї сестри.

До Вейла повернувся радісний настрій.

— Ходімо, Клавдіє. Твій брат не збирається прийти на допомогу. — Вейл поклав гаманця з фішками собі в кишеню, і, здавалося, йому не терпілося почати грати.

Клавдію, судячи з її вигляду, вже ніщо не обходило. Складала подумки все докупи, та ніяк не могла дійти остаточного висновку. Поглянула на спокійне вродливе братове обличчя. Не може він бути таким, як каже про нього Вейл. Вона поцілувала Кросса в щоку і сказала:

— Вибач, але Ернест мене дуже непокоїть.

— З ним усе буде гаразд, — заспокоїв її Кросс. — Надто він полюбляє азартні ігри, щоб померти. До того ж він людина талановита, чи не так?

— Сам він завжди на цьому наголошує, — засміялася Клавдія, — і я з ним погоджуюся. До того ж він такий жахливий боягуз. — Одначе вона підняла руку, щоб лагідно погладити Вейла.

— На біса він тобі потрібний? — спитав Кросс. — Навіщо живеш з ним в одному номері?

— Тому, що я його найближчий і найостанніший друг, — розгнівано сказала Клавдія. — І я люблю його книжки.

* * *

Коли Клавдія з Вейлом пішли, Кросс решту ночі провів, доводячи до кінця справу з передачею п'яти мільйонів сенаторові Вейввену. Коли скінчив, викликав розпорядника казино, немалозначного члена «родини» Клерікуціо, і звелів принести гроші в апартаменти на даху.

Гроші у двох величеньких мішках принесли сам розпорядник і два охоронці, також від Клерікуціо. Вони допомогли запакувати готівку в китайську валізу.

—