Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

Шановний сер!

Нещодавня розмова у Перті з доктором І. М. Бойлом і декілька журналів з Вашими статтями, які я щойно від нього отримав, наштовхнули мене на думку повідомити Вам про деякі речі, які я бачив у Великій піщаній пустелі [176]на схід од наших золотоносних родовищ. Беручи до уваги незвичайні легенди про давні міста, де стіни кам’яних будівель прикрашали особливі візерунки та ієрогліфи, про які Ви згадуєте у своїх дописах, мені здається, що я натрапив на щось надзвичайно важливе.

Тутешні аборигени здавна розповідають про «великі камені з малюнками», яких вони дуже бояться. Вони пов’язують це каміння із традиційними міфами своєї раси про Буддаі, старого велетня, який багато століть спить під землею, поклавши голову на руку, але колись неодмінно прокинеться і проковтне цей світ. Мені також доводилося чути давні, напівзабуті історії про величезні підземні кам’яні будинки, в яких коридори завжди ведуть униз, і відбуваються там страшні речі. Аборигени кажуть, що колись давно кілька воїнів, рятуючись від ворогів, забігли до одного з таких будинків, але назад ніхто не повернувся. Невдовзі після цього над місцем, де вони зникли, повіяли шалені вітри. Втім, не варто шукати у цих побрехеньках якогось сенсу.

Однак зараз я веду мову про інше. Два роки тому, проводячи дослідження за п’ятсот миль на схід у глибині пустелі, я натрапив на залишки якоїсь обтесаної брили завбільшки десь 3×2×2 фути, вищербленої і побитої часом. Спершу я не помітив на ній малюнків, про які згадували аборигени, та придивившись уважніше, зміг, попри всі зусилля часу і негоди, розгледіти кілька глибоких ліній. Ці лінії були дуже незвичайні, саме такі, про які нам намагалися розповісти аборигени. Я налічив там щось із тридцять чи сорок засипаних піском каменюк, всі у межах кола близько чверті милі в діаметрі.

Побачивши перші брили, я почав пильніше видивлятися інші, а потім визначив їх точне розташування, маючи для того належні інструменти. Я також сфотографував десять-дванадцять найтиповіших каменів, додаю ці світлини до листа. Я повідомив про свою знахідку владі у Перті, але це не викликало у них зацікавлення. Пізніше я познайомився з доктором Бойлом, який читав Ваші статті у Журналі Американського психологічного товариства, і тоді ж під час розмови з ним згадав про дивні камені. Його це надзвичайно зацікавило, він побачив зроблені мною світлини і страшенно розхвилювався. Він сказав, що камені та візерунки на них вельми нагадують описи Ваших снів і наведені Вами уривки з видінь, і що вони відповідають давнім легендам. Доктор збирався Вам написати, проте щось у нього не склалося, а тим часом він переслав мені більшість журналів із Вашими статтями, і я одразу ж зрозумів, що знайдені мною камені — саме такі, які Ви зображуєте і описуєте. Ви можете самі переконатись у цьому, варто лиш переглянути світлини. Подальшу інформацію Ви отримаєте безпосередньо від доктора Бойла.

Тепер я усвідомлюю, наскільки усе це для Вас важливо. Поза сумнівом, ми маємо справу з невідомою цивілізацією, давнішою, аніж усі дотепер відомі, що стала прообразом прадавніх легенд, які Ви досліджуєте. Як гірничий інженер я маю певні знання з геології і можу стверджувати, що ці камені давні настільки, що аж подумати страшно. Вони витесані переважно з граніту або з піщанику, хоча один із них майже напевно виготовлений з якогось дивного різновиду цементу або бетону. На них є сліди впливу води, наче ця частина світу була затоплена, а за багато віків знову піднялася — і це сталося вже після того, як брили виготовили і використали для будівництва. Мова може йти про сотні мільйонів років, а може, навіть набагато більше — про це знають тільки небеса, а я і думати про таке не наважуюсь.

Враховуючи Вашу попередню ґрунтовну роботу з дослідження давніх легенд і всього, що з ними пов’язано, я не маю жодного сумніву — у Вас виникне бажання особисто очолити експедицію до пустелі для проведення археологічних розкопок. Ми з доктором Бойлом готові взяти участь у цій експедиції, якщо Ви — або якась відома Вам організація — забезпечить її фінансування. Я можу знайти з десяток гірників для важких земляних робіт — аборигени тут не допоможуть, адже, як я уже переконався, вони відчувають якийсь маніакальний страх перед цими місцями. Ми з Бойлом нікому нічого не розповідали про цю справу, оскільки вважаємо, що першість і честь можливого відкриття має належати саме Вам.

Дістатися туди з Пілбари можна за чотири дні моторним тягачем — він потім іще знадобиться. Ця місцевість лежить на південний захід від шляху, прокладеного Вобертоном 1873 року[177], і за сотню миль на південний схід від Джоанна-Спрінґ. Ми могли б відправити речі і частину шляху здолати пароплавом, що курсує річкою Де-Ґрей, замість починати подорож із Пілбари, однак про усе це можна поговорити пізніше. За моїми розрахунками, кам’яні брили розташовані у місці з координатами 22 градуси 3 мінути 14 секунд південної широти, 125 градусів 0 мінут 39 секунд східної довготи. Клімат там тропічний, а пустеля — неабияке випробування. В експедицію було б краще вирушати в зимовий сезон — тобто у червні, липні, серпні. Буду радий продовжити листування з цього питання і готовий сприяти втіленню будь-якого запропонованого Вами плану дій. Ознайомившись із Вашими статтями, я повною мірою усвідомлюю виняткову важливість цієї справи. Доктор Бойл напише Вам пізніше. Якщо виникне потреба в оперативнішому обміні інформацією, можна буде телеграфувати до Перта.

З найщирішою до Вас повагою,

Ваш Роберт Б. Ф. Мак-Кензі.

Про безпосередні наслідки цього листа легко дізнатися з газет. Мені пощастило заручитися підтримкою Міскатонікського університету, а містер Мак-Кензі і доктор Бойл надали неоціненну допомогу в підготовці експедиції з австралійського боку. Ми не надто детально повідомляли громадськість про мету експедиції, адже розуміли, що бульварна преса може надати їй сенсаційного або комічного забарвлення. Внаслідок цих зусиль інформація у пресі була доволі нейтральною; писали тільки про намір знайти руїни в австралійській пустелі та про хід підготовки до експедиції.

Мене супроводжували професори Вільям Даєр з геологічного факультету (керівник Міскатонікської антарктичної експедиції 1930–1931 років), Фердинанд С. Ешлі з факультету давньої історії, Тайлер М. Фріборн з факультету антропології, а також мій син Вінґейт. Роберт Мак-Кензі приїхав до Аркгема на початку 1935 року і взяв участь у підготовчих роботах. Йому було близько п’ятдесяти років, він виявився надзвичайно ерудованим і приємним чоловіком, дуже начитаним і обізнаним з найменшими деталями подібних подорожей. У Пілбарі на нас уже чекало кілька машин, і ми зафрахтували пароплав з невеликою осадкою, щоб дістатися потрібного місця річкою. Ми були готові до розкопок за всіма правилами науки: просіяти кожну піщинку і не потривожити нічого зайвого.

Двадцять восьмого березня 1935 року експедиція відпливла з Бостона на борту старої посудини з назвою Лексингтон, неквапом перетнула Атлантику, Середземне море, далі пройшла через Суецький канал і Червоне море в Індійський океан. Годі й казати, як мене пригнічував вигляд низьких піщаних берегів Західної Австралії, з якою відразою я споглядав обшарпане шахтарське селище і безрадісні золотоносні родовища, де на тягачі завантажили останню частину наших припасів. Доктор Бойл — він зустрічав нас — виявився уже немолодою людиною з гарними манерами і гострим розумом: я і мій син під час численних і тривалих дискусій з ним мали нагоду переконатися, наскільки добре він знається на психології.

У сумнівах та сподіваннях наша група з вісімнадцяти чоловік просувався далі й далі вглиб пустелі. У п’ятницю тридцять першого