Читати книгу - "Дикі в Академії, Анна Лященко"

Ердан

Коли Зберігач Указів зачитав витяг з Реєстру про страту Дігана, я просто не повірив своїм вухам! Це неможливо!! Адже батько це не серйозно тоді сказав? Я йому ніколи не дозволю страчувати мого наставника та друга! Тим більше, після того, як Діган врятував моє життя, підставившись під кинджали смертника!

Розвертаюся до короля і збираюся сказати все, що я думаю про його указ, владу та закони, але він зупиняє мене короткою фразою: «Довірся мені». Я беру свої емоції під контроль, хоч бачать Боги, наскільки мені важко стриматися! Королівська варта скручує Дігана, хоча він не пручається і веде його до підземелля. Мої друзі кидаються їм навперейми, але я жестом зупиняю їх. Батько сказав йому довіритися, і я роблю так, як він каже, у мене просто немає іншого виходу. Сподіваюся тільки на те, що мені не все відомо, і я ще мало  розумію у всіх цих палацових інтригах. Інакше я рознесу тут все в тріски, але не дозволю страчувати друга!

Дігана відводять, а я поглядом вимагаю від батька пояснень. Але він лише одними губами вимовляє:

"Не зараз".

Мені знову лишається просто повірити йому. Увечері друзі намагаються зі мною поговорити, але мені нема чого їм сказати! Вночі мені не вдається заплющити очей ні на секунду, і вранці я прошу дозвіл у батька особисто проводити свого наставника на площу.

- Дігане, там уже всі зібралися... Я проведу тебе. – Я не можу дивитися наставнику у вічі. Насилу видавлюю з себе ці кілька слів.

- Ердан, я ж просив не приходити сьогодні і не дивитись...

- Діган! Батько не може тебе стратити! Він не посміє... - Моя витримка миттєво випаровується, як роса на сонці, і я вже в частковому обороті. Ричу, не в силах стримати своїх емоцій.

- Мій хлопчик, я багато чому тебе навчив, і, сподіваюся, прищепив повагу до законів королівства. Коли король Грег обіцяв мене стратити, він хоч і діяв емоційно, але сподівався, що його вирок не буде занесений до реєстру, у крайньому випадку король планував використати своє право на помилування. Але це було до появи Каю. Своє право вето король учора використав... Ми все це обговорили з Грегом одразу після нашого повернення з Імперії.. – Спокійний голос наставника діє на мене заспокійливо, і я повністю повертаю собі людську подобу.

- Діган, я не дозволю йому! - Я вже скиглю як дрібне ящірко.

- Ердан! Саме на це і розраховують ті, хто наполягає на виконанні вироку!

- Але ж змова пригнічена! – Хапаюся за останню соломинку.

– Як бачиш, не повністю. Хтось ще намагається використати останній шанс та спровокувати конфлікт між тобою та батьком!! Прошу тебе, не дозволяй їм скористатися ситуацією! - Мені нема чого заперечити, у мене немає аргументів! І мені залишається тільки рипіти зубами.

Я не можу дивитися наставникові в очі і опускаю голову. Я не одягаю йому кайдани, як мав, я просто не можу цього зробити!

Ми виходимо з підземелля, в якому розташована в'язниця, на яскраве сонце, яке так рідко буває в наших краях і морщусь, розуміючи, що це тільки додасть страждань Дігану, якщо батько все ж таки зважиться і накаже виконати вирок.

Ми підходимо до помосту, і я особисто передаю свого друга та наставника до рук ката. Для мене це рівносильно тому, щоб власноруч почати висмикувати йому луску. Діган піднімається на поміст і обертається. Добровільно лягає на ешафот, притискаючи голову і розкинувши крила. Помічники ката підходять до нього і фіксують у цій принизливій позі. Я дивлюся на батька, сподіваючись, що зараз він накаже зупинити все це безумство, але він тільки стискає сильніше зуби. Дивлячись у його біле, без жодної кровинки обличчя, я теж блідну.

Коли наставнику пробивають крила, фіксуючи металевими обручами, я відчуваю його біль як свій! Здригаюсь від кожного удару молотка об металеві колья і частково обертаюся, не в силах стримати емоції, але голос Дігана в моєму мозку повертає мене в реальність:

"Грегу, Ердане, від вас залежить майбутнє королівства! Закони повинні виконуватися! Це основа влади, основа існування держави. А інакше доведеться утримувати владу тільки терором. Так вже трапилося, та я не чинитиму опір. Ердан, змирись і ти. В ім'я нашої Батьківщини. Провокатори сподіваються на конфлікт між вами. Не доставляйте їм такого задоволення!"

- Батьку! Ти просив тобі довіритись! Зроби ж щось! Поки що не стало надто пізно! - Я кличу до батька, не сподіваючись уже ні на що.

- Ердан, візьми себе до рук, залишилося зовсім небагато. Я чекаю повідомлення від Кая, зараз він добуває у Зберігача Указів інформацію про те, хто його змусив оголосити вирок саме зараз. – Батькові слова вселяють у мене надію!

- А хіба це не прямий обов'язок Зберігача?

- Так, але у нас із ним був договір. Він не повинен був робити публічне оголошення. Максимум, ми б потримали Дігана в підземеллі до якоїсь знаменної події, наприклад народження вашої з Ксі дитини. І тоді можна було б видати указ про помилування.

- А зараз?? Страта Дігана неминуча? Ти ж не можеш порушити закони королівства?

- Ні, сину, страти не буде! Але я нічого не збираюся порушувати, все буде в рамках закону. Потрібно лише трохи потягнути час, поки Кай отримає необхідну нам інформацію, і мої сторожі схоплять останніх бунтівників. Нам потрібно, щоб вони відчували себе в безпеці до останнього моменту і не встигли чинити опір. Я не хочу зайвих жертв. Тут дуже багатолюдно. Потерпи, мій хлопчику. Вже недовго лишилося.

Батько назвав мене "мій хлопчик"! Саме так до мене завжди звертається Діган…

Стає знову боляче, але я тримаю себе в руках. Батько сказав, що потрібно ще трохи часу, і незабаром весь цей фарс скінчиться! Я вірю йому! Хоча й не знаю, як він збирається вирішити цю проблему у рамках закону.

Я знову чую голос наставника у своїй голові:

" Давай, Грег, віддавай вже наказ про початок страти. Я готовий! Ердан, прошу тебе, йди звідси. Не треба відразу, щоб це не сприйняли як прояв слабкості, але потім йди. Прошу тебе, мій хлопчику, не змушуй мене ганьбитися при тобі".