Читати книгу - "Обіцяю бути твоєю, Адалін Черно"

Час перевалює за другу ночі, коли лунає шум двигуна. Я швидко зриваюся з ліжка й визираю у вікно. З автомобіля виходить Ліка. Я очам своїм не можу повірити. Намагаюся вгледітися в неї, але звідси нічого не бачу, тому швидко прямую вниз. Ліка заходить у будинок із незворушним виразом обличчя, махає мені рукою і проходить повз.

— Не розповіси, що сталося?

— Богдан тобі розповість, — вона усміхається й підіймається на другий поверх.

Я злюся, тому що Богдан не приїжджає. Ще одна безсонна ніч через тупу дурепу, яка ніяк не може всидіти на одному місці. Я її не розумію! Хіба це так складно? Просто взяти й спокійно побути в домі, поки все розв’язується, але ні! Їй потрібні подорожі й колотнечі, хоча, судячи з усього, нічого з нею не сталося. Може, її ніхто не викрадав, а записку вона намовила підкинути когось із слуг, щоб забезпечити собі спокійний шопінг на весь день?

Я злюся на Ліку й на себе за дурне хвилювання. Ця дурепа вешталася незрозуміло де, а Ігор за нею стежив. Ось і відправив записку в надії, що я поведуся. З цими думками засинаю, але прокидаюся від відчуття, що на мене хтось дивиться. Розплющую очі й натикаюся на Богдана, який уважно мене розглядає.

— Розповіси, що пообіцяла Ігорю, щоб він її відпустив?