Читати книгу - "Пустота, Напрієнко Андрій"

Максим відчув, як його слова осідають у залі. Він більше не цинік, що ховається в тіні, — він той, хто стоїть перед усіма, хоч і не хотів цього. Його голос став тихішим, але непохитним:

— Я пропоную союз. Не заради минулого, а заради того, що ще можна врятувати.

Максим витримав паузу, його погляд був прикутий до бійця, що кинув виклик. Він не поспішав із відповіддю — буря навчила його тримати тишу, коли вона потрібна. Потім підняв руку й указав на Аліну, що сиділа трохи позаду.

— Інформацію, — твердо сказав він, його голос прорізав напругу зали. — Але про це може розповісти тільки вона.

Усі погляди миттєво звернулись до Аліни. Вона відчула цей тиск, як удар, але її обличчя залишилось незворушним. Піднявши голову, вона зустріла очі Максима — у її погляді промайнули здивування й легке роздратування, але вона не відступила. Максим довіряв їй, і вона це знала.

Лідер Тіней примружився, його крижаний погляд ковзнув від Максима до Аліни.

— Що ти хочеш цим сказати? — запитав він, його тон був гострим, ніби він шукав підступ.

Максим ступив убік, звільняючи їй простір. Його рух був спокійним, але впевненим — він не просто віддавав слово, а показував, що стоїть за нею.

— Вона знає про них більше, ніж будь-хто тут, — пояснив він, його голос був рівним, але переконливим. — У неї є відомості, які можуть вирішити, чи виживемо ми, чи ні.

Аліна повільно підвелась, її постава випрямилась під вагою десятків очей. Вона відчувала тягар відповідальності, але її рішучість була сильнішою за тривогу. Окинувши зал поглядом, вона заговорила:

— Якщо хочете знати правду про нашого ворога, — її голос був чітким, кожне слово падало, як камінь, — вам доведеться мене вислухати.

Тиша в залі стала густою, майже відчутною. Усі чекали, затамувавши подих.

Аліна зробила коротку паузу, її очі блиснули — не від страху, а від внутрішньої сили. Вона добирала слова ретельно, але говорила впевнено, ніби давно готувалась до цього:

— Наш ворог — Янтар. Це не просто банда чи клан. Це дисциплінована військова організація, яка хоче очистити Пустку від усіх, хто вижив. Вони вважають себе суддями — вирішують, хто гідний жити, а хто має зникнути.

Вона зупинилась, даючи словам осісти. Її голос ставав твердішим, ніби вона скидала з себе тягар минулого:

— Янтар живе за чіткою ієрархією й суворою дисципліною. У них є зброя, про яку ми можемо лише мріяти: сучасні автомати, важкі боєприпаси, броньовані машини. Їхні бійці екіпіровані, як солдати з іншого світу — бурштинові бронежилети, маски-протигази, спорядження проти радіації й кислотних дощів. Вони не просто воюють — вони знищують, і роблять це без вагань.

Зал мовчав, але напруга гуділа. Аліна продовжила, її слова різали повітря:

— Вони не залишають слідів. Кожна атака — це вивірений план. Вони б’ють у найслабші моменти: коли табір спить, коли вартові втомились. Спочатку вбивають тих, хто може чинити опір, потім зачищають усе — людей, будівлі, пам’ять. Якщо місце не має стратегічної цінності, його просто спалюють до попелу.

Максим стояв поруч, його погляд був прикутий до Аліни. Він знав, що її слова — це не просто інформація, а правда, яку вона вистраждала. Її розповідь була його виправданням — Рейдери не лише бійці, а й ключ до виживання. Кіра слухала, її очі розширились від жаху, Герман стиснув кулак, а лідер Тіней насупився, але не перебив.

Аліна глянула на Максима — короткий, майже непомітний погляд вдячності, — і завершила:

— Янтар не зупиниться. Вони підуть на нас усіх, якщо ми не дамо відсіч. І без нас — без Рейдерів — у вас немає шансів знати, коли й де вони вдарять.

Зал вибухнув шепотами. Максим відчув, як його плечі важчають — він не хотів бути тим, хто веде, але його вибір поставив Аліну в центр, і тепер усі дивилися на нього, чекаючи, що він скаже далі.

Аліна закінчила говорити, її останні слова повисли в повітрі, важкі й грізні. Зал завмер у тиші, але вона тривала недовго. Великий чоловік у вицвілій формі, один із лідерів, різко підняв руку, його брови насупились.

— Звідки ти це все знаєш? — запитав він, його голос був низьким, підозріливим. — Звідки в Рейдерів така інформація?

Аліна повернула голову до нього, її погляд став гострим, але спокійним. Вона витримала коротку паузу, ніби зважуючи, як відповісти.

— На відміну від вас, — почала вона, її тон був холодним, але впевненим, — ми вміємо спостерігати, вивчати й збирати інформацію. Поки ви ховались або воювали між собою, ми стежили за Янтарем. Ми бачили їхні рухи, чули їхні накази, виживали після їхніх атак. Це не здогадки — це те, що ми знаємо.

Її слова різонули зал, але вона не зупинилась. Голос трохи здригнувся — не від страху, а від ваги правди, яку вона несла:

— У них немає співчуття, немає жалю. Кожен, хто потрапляє під їхній приціл, зникає — люди, мутанти, нові види життя, що народились після катастрофи. Вони не залишають нікого, навіть тих, хто не становить загрози. Їхня мета — стерти все, що було до них, ніби нас ніколи не існувало. Вони бачать себе очищувальною силою, що зітре Пустку до чистого аркуша.

Аліна зупинилась, її погляд обвів зал — від лідера Тіней до Кіри, від Германа до Максима. Вона продовжила, її слова набирали сили: