Читати книгу - "Знайдені, Євгеній Шульженко"

​Закривши очі, дівчина глибоко втягнула повітря та спробувала відкинути паніку та страх. «Темрява, ти мені потрібна» - подумала Мілана та вигнала всі думки. Заважало те, що вовк всією своєю вагою спробував потягнути вниз. Руки та ноги боліли, але дівчина звела брови та наказала собі не боятись. Миттєво, темрява увійшла до дівчини, відганяючи не лише думки, а й звуки та світ лісу.

​Мілана майже одразу відчула, що вовк зник. Вона охнула та відпустила стовбур, полетіла вниз на землю. Дівчина в останній момент встигла виставити руки, щоб не вдаритись головою, та падіння все одно вийшло не дуже вдалим. Вона відскочила та покотилась вниз, з невеликого пагорба. Не було сил навіть чинити опір цьому руху та в останній момент все повітря наче пробка вилетіло з дівчини. Вона з усієї сили врізалась в дерево, що було на її шляху. Мілана застогнала, намагаючись схопити ротом повітря. В очах одразу побіліло, вона втрачала свідомість.

​Тишу сутінок розірвав тихий вий вовка, від чого свідомість дівчини одразу зосередилась. Вона відкрила очі та спробувала підвестись. Саме в цей момент вона зрозуміла, що заціпеніла. Мілана розуміла, що не може відкрити очі, тому спробувала відчути все навколо, як робила це вже не один раз. Вона мала рацію, адже одразу зрозуміла, що вовк бігає поряд з нею. Хижак був розлючений та засмучений. Ось він майже вхопив свою жертву, тримав її за ногу, аж раптом, вона просто зникає, тане в повітрі. «Уявляю, як ти засмутився» - подумала Мілана, рада тому, що втекла.

​Вона всміхнулась в думках та рефлекторно уявила, як гладить тварину по морді. Дівчина одразу відчула, що вовк зупинився, переляканий. Він заскавчав та замотав мордою в різні сторони. «Не бійся, дурний» - подумала Мілана та одразу зрозуміла, що він теж почув її. Це було дуже цікаво. Вовк дійсно застиг, прислухаючись до голосу в своїй голові. «Заспокойся!» - передала дівчина думку тварині. Хижак, груди якого важко здіймались, почав заспокоюватись. Мілана відчула серцебиття тварини, що почало швидко сповільнюватись.

​Дівчина розуміла, що повністю відчуває вовка. Вона одразу зрозуміла, що може його контролювати. До цього моменту, вона не робила подібного, хоча знала, що якщо може маніпулювати природою, то і тваринами теж зможе. «Лягай на землю та відпочинь» - Мілана дала команду своєму гостю, від чого вовк пискнув та ліг на землю, закривши лапою свій ніс. Він дивився вперед, інколи його очі починали рухатись, шукати невидимого володаря.

​«Якщо я зараз повернусь в світ лісу, чи буде вовк слухати мене?» - подумала дівчина, але не наважилась на такий експеримент. Вона уявила, що сіла поряд та простягнула руку до морди, погладила. Вовк наче собака, відреагував на торкання та піддався на зустріч. Мілана чітко розуміла, що хижак відчуває спокій та виконає будь-що, якщо вона цього забажає. В цей же момент, в голову дівчини прийшла зухвала думка. «Чому не спробувати?» - сама себе заспокоїла Мілана та зупинила руку на очах тварини.

​Вона уявила як стає одним цілим з хижаком, повільно вдихнула та зосередилась. За хвилину, будучи в спокійному стані, Мілана різко відкрила очі. Перед собою вона одразу побачила землю, всіяну голками та дерево, що було поряд. Навколо ніч, та було не так темно, як минулого разу. «Вже настає ранок?» - злякалась дівчина, адже треба дістатись табору вночі. Вдень істоти зможуть швидко виявити дівчину, пам’ятаючи, що відчували її. Костя стане собі на варті біля одного паркану, Аринка – біля другого. Що тоді робити? Чекати поки знову настане ніч?

​Вона спробувала підняти голову, оглянути все навколо. Вовка не було, хоча вона точно не була в проміжному світі. Цвіркуни, сови, шум верхівок дерев. Все наче в світі лісу, як завжди. «Але що відбулось?» - Мілана зрозуміла, що не може згадати те, що хотіла спробувати зробити з вовком. Миттєво, дівчина підскочила та хотіла закричати, перелякавшись дивних відчуттів. Вона швидко перевела погляд на землю, та замість своїх двох ніг побачила чотири лапи. А замість свого крику, вона почула скавчання.

​Дівчина зробила декілька кроків вперед, відчуваючи, що переставляє не ноги, а лапи. Впала, але одразу піднялась. «Я вселилась в вовка?» - промайнула думка, від якої Мілана захотіла засміятись, але почула вухами кректання. Хижак точно не вмів сміятись, але це вмить стало цікавим. Заспокоївшись, вона зібралась з думками. Побігла вперед, неймовірно швидко розігнавшись. В останній момент відскочила в сторону, оминувши дерево.

​Вона зупинилась та подивилась в сторони. Було добре видно, оскільки вовк бачив вночі краще ніж людина. «Все ж зараз ніч» - зрозуміла дівчина. Вона мотнула мордою хижака та знайшла дорогу. Швидко вискочила на пісок та побігла в сторону дерева, де був її перший з Анею пікнік. «Треба навідатись табору, подивитись, що там зараз» - вирішила Мілана та прискорилась. Відчула, як висунула язик, відкрила пащу. Це було і дивно, і цікаво. Наче вона грала в гру, керуючи створінням.

​Вискочивши на галявину, підняла морду вгору. Їй одразу захотілось спробувати завити, але вирішила цього не робити, інші вовки теж можуть бути поряд. Оминула дерево з широкими гілками та побігла в ліс, в сторону табору з дітьми. Через деякий час, Мілана вже не звертала увагу на лапи, якими було неймовірно зручно просуватись. Вона відчувала вітер, прохолоду, висунутий язик.

​Через декілька пагорбів, Мілана дісталась струмочку. Перескочила темну воду та зупинилась біля стовбура дерева, поглянула вперед, в сторону паркану. Охоронця не було видно, можливо, діти вирішили не виходити за межі табору. Дівчина, в тілі вовка, обережно вийшла на відкриту місцину та спробувала використати ніс. Повільно вдихнула повітря та спробувала зрозуміти, що саме відчуває. Мілана одразу зрозуміла, що попереду, за поваленим деревом, горить вогонь. Його дим повільно розходиться в усі сторони.